Ми знаємо, що існує багато різних наук. Одні вивчають природу – фізика, біологія, зоологія, ботаніка і. т.д. А інші – людське суспільство, це історія, література та ін.
Кожна з цих наук вивчає ту чи іншу сторону життя суспільства. Цих сторін безліч. Однак, провідну роль в житті суспільства відіграють відношення, що виникають між людьми у процесі виробництва матеріальних благ.
Чому? Тому, що людина може жити й займатись якоюсь справою, тільки якщо в неї є їжа, одяг, житло та інші матеріальні блага, які їй потрібні щоб вижити в цьому світі. Ці блага не падають самі по собі з неба – вони виробляються самими людьми. Річ у тім, що якщо тварини все необхідне їм для життя просто знаходять в природі, то людина “тим, що просто знайдено” задовольнитися ніяк не може, вона так не виживе. Для того, щоб вижити у природному світі, людина має виробляти сама для себе ті предмети, які їй знадобляться для життя – вирощувати зерно, розводити худобу, робити гончарний посуд, виробляти тканини та ін.
Але люди виробляють матеріальні блага не поодинці, а спільно. Навіть найпримітивніша форма виробництва первісних людей – полювання – була можлива тільки за умови об’єднання зусиль багатьох членів первісного суспільства. Ось чому виробництво завжди має суспільний характер.
Для того, щоб виробництво матеріальних благ стало можливим, необхідно затратити працю людини. Праця – це доцільна діяльність людини щодо виробництва потрібних їй речей.
Іноді говорять щодо “праці” бджіл, мурах, бобрів. Але це не вірно. Праця властива лише для людини. У тварин не може бути ніякої доцільної діяльності, а саме діяльності з заздалегідь заданою метою. Найбільше, на що вони здатні – це інстинктивно пристосуватися до наявних природних умов.
Щоб щось виробити, треба мати те, з чого вироблять, як і те, за допомогою чого вироблять. Тобто предмети й знаряддя праці.
То, на що спрямована діяльність людини, називається предмет праці. Предмети праці можуть бути надані самою природою або ж створені людиною. Однак, навіть тоді, коли вони створюються людиною, в основі їх все одно спочатку лежить природний продукт.
Предмети праці, які надаються самою природою у готовому вигляді, це, наприклад, дерево, вугільні пласти в шахті, нафта, руда, газ, що видобуваються з надр землі та ін.
Предмети праці, які створені людиною – це такі предмети, що піддалися попередній обробці, наприклад, бензин, гас і інші речовини, отримані з нафти на нафтопереробному заводі. Такі предмети праці називаються сировиною або сирим матеріалом.
Розвиток науки й техніки створив і продовжує створювати нові предмети праці, наприклад, так звані синтетичні матеріали. Вони мають низку переваг перед натуральними (природними) предметами праці: вони дуже міцні й водночас мають ряд нових, потрібних людині властивостей, що дозволяють виготовляти з них таку продукцію, яка задовольняє ті чи інші потреби людей.
Людина, впливаючи на предмети праці, за допомогою засобів праці виробляє з них те, що потрібно суспільству. До засобів праці відносяться, перш за все, знаряддя виробництва – машини, верстати, обладнання та ін., а також виробничі будівлі, склади, канали, шляхи, транспорт. Туди ж включаються і трубопроводи, баки та інші предмети, які Маркс називав “судинною системою виробництва”.
Головна роль в засобах праці належить знаряддям виробництва, за допомогою яких люди активно впливають на предмети праці, перетворюючи їх для задоволення власних потреб. Такі знаряддя Маркс називав “кістковою та м’язовою системою виробництва”. Вони є показником технічного прогресу, мірилом влади людини над природою.
По знаряддях виробництва можна судити й про характер соціально-економічних відносин того чи іншого періоду історії людства. “Економічні епохи, – писав Маркс, – розрізняються не тим що виробляється, а тим, як виробляється, якими засобами праці”.
Таким чином, в процесі праці людина використовує засоби праці та предмети праці. Разом вони утворюють засоби виробництва.
Жодне виробництво неможливе без засобів виробництва. Однак, засоби виробництва (самі по собі) не можуть створювати матеріальні блага. Лише людина здатна привести до руху верстати, машини, комбайни та ін., та за їх допомогою впливати на предмети праці.
Засоби виробництва та люди, що володіють знаннями, виробничим досвідом, навичками до праці та приводять у рух засоби виробництва, називаються виробничими силами суспільства. Чим вище рівень виробничих сил, тим більше ступінь панування людини над природою. Люди, що створюють матеріальні блага, є вирішальною виробничою силою суспільства.
Оскільки виробництво завжди має суспільний характер – люди працюють спільно, створюють якісь матеріальні блага, то в процесі виробництва вони необхідно вступають один з одним у певні відносини. Такі відносини, що складаються між людей в процесі виробництва, називаються виробничими відношеннями.
Візьмемо, наприклад, виробництво автомобілів. Для того, щоб випускати автомобілі, необхідно мати або збудувати завод. Припустимо, що цей завод належить капіталісту. З метою виробництва автомобілів він наймає робітників. Між власником заводу, як наслідок всього заводського обладнання, й робітниками в процесі виробництва автомобілів встановлюються певні відношення – відношення капіталістичної експлуатації. Робітники працюють на капіталіста, бо вся продукція, що вироблена на заводі, належить власнику підприємства та прибуток від продажу автомобілів також йде в його гаманець.
Виходить, що виробничі відношення залежать від форми власності на засоби виробництва.
Встановлюються виробничі відношення не довільно. Можуть сказати – адже робочі наймаються до капіталіста за своєю власною волею! Формально це так. Однак в умовах буржуазного суспільства фабрики, заводи, залізниці та ін. перебувають у руках приватних власників, а робітники позбавлені всіх цих засобів виробництва і, щоб якось існувати, змушені йти працювати на капіталістичні підприємства. Виходить, що ніякої власної волі (або як зараз кажуть “свободи вибору”) у робітників немає! Вони не можуть не найматись до капіталіста на роботу, бо такі об’єктивні умови їх існування: якщо вони не підуть найматися, тобто продавати капіталісту свою робочу силу, вони в кінці кінців загинуть від голоду та холоду.
Виробничі відношення відбиваються на всьому житті суспільства. Зокрема вони визначають стосунки між людьми, що виникають у зв’язку з розподілом вироблених продуктів. Характер розподілу залежить від суспільної форми виробництва. Якщо виробництво капіталістичне, то розподіл матеріальних благ здійснюється в інтересах буржуазного класу, що панує в суспільстві, а якщо соціалістичне, як це було в СРСР, то в інтересах народу, якому в Радянському Союзі належали всі засоби виробництва.
Виходить, що з метою визначення характеру виробничих відношень в тій чи іншій країні, слід перш за все з’ясувати в чиїй власності перебувають там засоби виробництва. Від форми власності на засоби виробництва залежить положення класів у суспільстві, обмін та розподіл матеріальних благ, створених в процесі виробництва.
Виробничі відношення та виробничі сили в сукупності утворюють спосіб виробництва.
Оскільки будь яке найдосконаліше знаряддя саме по собі нічого не виробляє, та одночасно людина не в змозі нічого виробити без засобів та предметів праці, виходить, що для того щоб процес виробництва матеріальних благ мав місце, необхідно з’єднати робочу силу з засобами виробництва. А це неминуче веде до виникнення відношень між людьми – виробничих відношень. Виходить, що виробничі сили та виробничі відношення не можуть існувати окремо одне від одного, й тільки в їх єдності та взаємодії існує той чи інший засіб виробництва матеріальних благ.
При цьому їх роль у розвитку способу виробництва неоднакова. Провідне місце тут належить виробничим силам. Вони гнучкі та пластичні, здатні дуже швидко розвиватися, а розвиток і зміна їх, і в першу чергу поява нових знарядь праці, неминуче відбивається на виробничих відносинах – вони теж змінюються. В результаті відбувається переворот в усьому способі виробництва, зміна всього суспільного ладу.
Однак виробничі відношення, що розвиваються слідом за зміною виробничих сил, далеко не пасивні. Якщо виробничі відношення прогресивні, вони прискорюють розвиток виробничих сил. Коли ж вони застарівають, то перетворюються із форм розвитку виробничих сил в їх кайдани.
Відношення між людьми, що виникають в процесі виробництва, обміну та розподілу матеріальних благ (економічні суспільні відношення), становлять базис суспільства, його опору. На його основі виникають та розвиваються політичні та юридичні надбудови, різні форми суспільної свідомості. В цілому базис та надбудова характеризують ту чи іншу суспільно-економічну формацію.
В історії людського суспільства відомі п’ять суспільно – економічних формацій, що послідовно змінювали одна одну:
- первіснообщинна;
- рабовласницька;
- феодальна;
- капіталістична;
- комуністична.
Комуністична формація у своєму розвитку проходить дві фази: нижчу – соціалізм і вищу – власне комунізм.
Зміна одних суспільно-економічних формацій іншими здійснюється не за чиїмось бажанням, а в силу дії об’єктивних економічних законів. Але втілюють в життя, реалізують ці об’єктивні закони люди, бо закони суспільного розвитку не мають іншого «життя» крім реальної практики суспільства.
КРР «Робітничий шлях»
