Спочатку трохи про походження слова “політекономія”. Це слово походить від грецьких слів: “політейа”, що означає суспільний устрій, та “ойкономіа”, яке в свою чергу утворилось в результаті злиття двох слів: “ойкос” – домогосподарство та “номос” – закон. У буквальнім сенсі слово “політекономія” означає науку про закони господарства.
Як самостійна наука, політична економія почала свій розвиток з виникненням капіталізму – з XVI ст. Буржуазні вчені зробили багато спроб визначити предмет цієї науки. Найбільшою мірою питання політичної економії були розроблені класиками буржуазної політичної економії, в першу чергу англійськими вченими А. Смітом та Д. Рікардо.
Але справжньою наукою політична економія стала після революційного перевороту, що здійснили в ній великі вчителі робочого класу Карл Маркс і Фрідріх Енгельс. Там, де буржуазні економісти розглядали економічні явища – товар, гроші, капітал – як відносини між речами, Маркс розкрив відносини між людьми, класами, відносини, що складаються в процесі виробництва матеріальних благ. Марксистська політична економія дає єдино правильне, наукове пояснення явищ економічного життя суспільства.
Видатний продовжувач справи К. Маркса й Ф.Енгельса – В.І.Ленін розвинув далі марксистське економічне вчення. Здійснив узагальнення нового досвіду економічного та політичного розвитку людства, він створив вчення щодо імперіалізму як останньої стадії розвитку капіталізму. Основи політичної економії соціалізму заклали радянські вчені, серед яких видатна роль належить І.В.Сталіну.
Марксистська – ленінська політична економія вивчає відносини, які складаються між людьми в процесі виробництва матеріальних благ, тобто виробничі відносини, закони їх розвитку. Однак, виробничі відносини існують у взаємному зв’язку з виробничими силами. Тому, політична економія вивчає виробничі відносини як форму розвитку виробничих сил кожної суспільно-економічної формації. Вона розкриває внутрішню суперечність між зазначеними двома сторонами того чи іншого способу виробництва як джерело його руху.
Політична економія – наука історична, через те, що вона розглядає економічні відношення в їх виникненні, розвитку та зникненні. “Політична економія, – писав Ф.Енгельс, – за своєю суттю історична наука. Вона має справу з історичним матеріалом, тобто, матеріалом, що постійно змінюється; вона досліджує передусім закони кожного окремого ступеню розвитку виробництва та обміну, і лише в кінці цього дослідження вона може встановити деякі, абсолютно загальні закони, що застосовуються до виробництва і обміну взагалі”.
Попри те, що політична економія вивчає різні історичні епохи, та в СРСР були наявні навіть підручники с назвами “Політична економія капіталізму”, “Політична економія соціалізму” та “Політична економія докапіталістичних формацій”, це зовсім не означає, що існують різні науки – одна для капіталізму, інша для соціалізму і т. ін. Марксистська політична економія – єдина наука, яка вивчає виробничі відношення кожного способу виробництва у відповідності до його специфічних економічних законів. В тому і полягає завдання політичної економії, щоб, розкривши зміст цих законів, показати характер виробничих відносин даного способу виробництва і його зв’язок з минулим і майбутнім розвитком людства, як з однієї формації виростає інша, як виробничі сили, що виростають, готують і створюють нові виробничі відносини.
Таким чином, політична економія це наука про розвиток виробничих відношень людей. Вона з’ясовує економічні закони розвитку виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ на різних ступенях суспільного розвитку.
Політична економія – наука класова, партійна. По-іншому не може й бути: з’ясовуючи суть виробничих відношень, політична економія розкриває підстави походження класів, зміст класових інтересів і тим самим показує неминучість боротьби між класами з непримиренними інтересами. Закони та висновки політичної економії торкаються корінних інтересів усіх класів. Та цілком закономірно, що кожен клас по своєму тлумачить економічні явища – буржуазія воліє їх приховувати, тоді як робітничий клас прямо говорить, що є.
В капіталістичному суспільстві існують два основних класи: буржуазія та пролетаріат. Відповідно до цього формувалися буржуазна політична економія та пролетарська політична економія. Наявність різних груп дрібної буржуазії обумовило виникнення дрібнобуржуазної політичної економії.
У період боротьби проти феодалізму буржуазія була передовим класом. Тоді вона була зацікавлена в науковому висвітленні економічних явищ, оскільки її класові інтереси збігалися з об’єктивним ходом історичного розвитку.
Після того, як буржуазія стала панівним класом суспільства, вона перестала бути прогресивною. Під час виходу на історичну арену робітничого класу буржуазія та її економісти були зацікавлені лише в одному – захистити та зберегти капіталістичний лад. Буржуазна політична економія стала ненауковою, реакційною та вульгарною. Десятки різних “шкіл” та “напрямків” сучасної буржуазної політичної економії ставлять перед собою одну-єдину мету – приховати суперечність капіталізму і тим самим вибілити буржуазний лад. Ленін зазначав, що “жодному професору політичної економії, що здатен надавати найцінніші роботи в області фактичних, спеціальних досліджень, не можна вірити ні в одному слові, коли мова заходить про загальну теорію політичної економії. Оскільки остання – така ж партійна наука в сучасному суспільстві, як і гносеологія. Взагалі, професора-економісти не що інше, як вчені прикажчики класу капіталістів, і професора філософії-вчені прикажчики теологів”.
Пролетаріат – найпередовіший клас суспільства – кровно зацікавлений у прогресивному розвитку людства. Це пояснюється тим, що класові інтереси пролетаріату виражають інтереси поступального розвитку суспільства. Саме тому пролетарська, марксистська політична економія єдино наукова, через те, що вона об’єктивно правдиво розкриває закономірності економічного розвитку суспільства.
КРР «Робітничий шлях»
