Якими властивостями володіє товар

На перший погляд таке питання може здатися дивним. «Що не товар, то свої, особливі якості, і кожен товар має безліч різних властивостей», – можуть сказати товариші, що читають нас. Дійсно, коли мова йде, скажімо, про такий товар, як костюм, то ми говоримо про його колір, матеріал, з якого він зшитий, його розмір і т.ін. Таке звичайне, житейське ставлення до товару, як правило, обмежується знанням фізичних властивостей товару. Але мало хто замислюється над тим, що крім цих природних, матеріальних якостей товар має ще й громадські властивості.

Говорячи про товар, ми перш за все маємо на увазі, що товар – це річ, яка задовольняє будь-яку потребу людини. Дана властивість товару має назву споживчої вартості. Але не можна сказати, що будь-яка річ, яка задовольняє потреби людини, є товаром. Візьмемо, наприклад, повітря. Безумовно, він необхідний всім і без нього не одна людина не може жити. Отже, одна якість товару у нього є: він задовольняє життєву потребу людей. Але хто стане купувати повітря, коли для кожного його вдосталь! Ніхто. Повітря не продають, не купують, ні на що не обмінюють, воно нічого не варто. Повітря – дар природи всім людям на нашій планеті.

Але те ж повітря, вірніше, частина його – кисень – стає товаром, коли знаходиться в кисневій подушці. Для того щоб отримати кисень, треба докласти певну кількість людської праці. Він придбав нову властивість: на нього затрачено працю. Значить, кисень може стати товаром тільки завдяки праці людей. Тепер наше уявлення про товар збагатилося. Товар не тільки предмет, що задовольняє потреби людини, він ще й продукт людської діяльності.

Виникає питання: чи будь-який продукт праці людини стає товаром? Для відповіді на нього звернемося до прикладу. Селянин у своєму господарстві виростив зерно. Частина цього зерна пішла на харчування сім’ї та його самого, а частина, що залишилася витрачена в цьому ж господарстві на корм худобі. Чи можна вважати зерно цього селянина товаром? Ні. Зерно, як і будь-який продукт, може стати товаром тільки тоді, коли воно стає споживною вартістю для інших, а не для виробника даної речі, тобто, якщо воно володіє громадською споживною вартістю.

Далі, відомо, що кріпосні селяни змушені були частину зерна віддавати без всякого обміну, безоплатно своєму поміщику в вигляді оброку. Отже, це зерно задовольняло потребу інших людей, не тих, хто його вирощував. Але, маючи суспільну споживчу вартість, зерно в даному випадку все-таки не було товаром. Воно може стати товаром тільки тоді, коли буде вирощуватись для обміну на інші продукти людської праці. Особливість товару в тому і полягає, що його споживча вартість (в нашому прикладі зерна) може бути використана тільки за умови обміну. З рук виробника-селянина зерно повинно перейти в руки споживача через купівлю-продаж. Таким чином, товаром стає лише така споживча вартість, яка переходить до споживача через купівлю-продаж (обмін).

Отже, зробимо деякі висновки. Споживча вартість може стати товаром тільки при певних умовах, а саме: якщо вона є продуктом праці людини, якщо вона володіє громадською споживною вартістю, тобто задовольняє потреби інших людей, а не того, хто її зробив або володіє нею, і, звичайно, якщо вона зроблена для обміну, для купівлі-продажу.

Для того щоб обмін відбувся, недостатньо лише наявності суспільної споживної вартості у продукті праці. Припустимо, що селянин хоче обміняти своє зерно на полотно, що виробив ткач. Ткачу ж потрібно зерно. Здавалося б, немає ніяких перешкод для обміну: і зерно і полотно мають суспільну споживчу вартість і цілком задовольняють потреби як селянина так і ткача. Але селянин хоче купити не полотно взагалі, йому потрібна певна кількість полотна, наприклад 20 м. Однак навряд чи ткач погодиться віддати свої 20 м полотна за 1 кг зерна. Такий обмін його не задовольнить. Щоб даний обмін відбувся, ці продукти крім споживчої вартості повинні мати здатність обмінюватися на інші продукти в певному кількісному співвідношенні. Це властивість товару обмінюватися на інший товар в певній кількісній пропорції має назву мінової вартості.

Ми приходимо до висновку, що товаром може бути такий продукт праці, який володіє двома властивостями:

1) споживною вартістю, тобто здатністю задовольняти будь-яку потребу людини, і

2) міновою вартістю, тобто здатністю в певній кількісній пропорції обмінюватися на інший товар.

Ці властивості товару нерозривно пов’язані один з одним. Якщо одне з них відсутнє, то немає й товару.

Як споживна вартість, товар вироблений для споживання, а як мінова вартість – для продажу. Будь-який товар, будь то зерно або полотно, не може бути в один і той же час використаний його власником і як споживча вартість і як мінова вартість. Якщо, скажімо, ткач, який виготовив полотно, використовував споживчу вартість цього полотна, то він вже не може скористатися його міновою вартістю. І навпаки, якщо він продав полотно і використовував його мінову вартість, то тим самим він позбувся можливості вжити його як споживчу вартість. Як бачимо, обидві властивості товару взаємно доповнюють одна одну і водночас одна властивість протистоїть іншій.

Таким чином, товар – це така річ, яка володіє громадськими властивостями. Це пояснюється тим, що та чи інша річ перетворюється в товар в силу певних суспільних умов життя людей, тобто таких умов, які викликають необхідність обміну, купівлі-продажу. «Там, де буржуазні економісти бачили ставлення речей (обмін товару на товар), – писав В. І. Ленін, – там Маркс розкрив ставлення між людьми. Обмін товарів висловлює зв’язок між окремими виробниками при посередництві ринку».

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

С правилами комментирования на сайте можно ознакомиться здесь. Если вы собрались написать комментарий, не связанный с темой материала, то пожалуйста, начните с курилки.