Наші читачі, ймовірно, відчувають, що в світі явно назріває щось серйозне, але що саме, їм не зовсім зрозуміло. Деякі ЗМІ, причому не тільки лівого, а й ліберального спрямування, вже подейкують про те, що гряде новий перерозподіл світу. Але що це таке – «перерозподіл світу»? Чим це загрожує трудящим?
Щоб краще розбиратися в тому, що відбувається і розуміти, що нас може чекати, доведеться трохи згадати теорію.
Як відомо, найважливішою ознакою імперіалізму, останньої та заключної стадії розвитку капіталізму, – тієї самої, в якій знаходиться сучасний нам капіталізм – є розділ світу, що закінчився.
Що це означає?
Продукти розвитку капіталізму – монополістичний капітал і логічно випливає з нього олігархія, тобто зрощування державної влади та великого капіталу, надають капіталізму в стадії імперіалізму особливі риси. Закони капіталістичного способу виробництва в умовах імперіалізму проявляються дещо по-іншому, не так, як раніше, в початковій стадії капіталізму, коли капіталізм зростав, розвивався і був прогресивним суспільно-економічним ладом, що змінив старий, одряхлілий феодалізм.
Ось, наприклад, закон конкуренції. Напружена конкурентна боротьба йде тепер не тільки між капіталістами однієї якоїсь країни капіталістичного світу, а між великим капіталом різних країн, який поглинаючи в ході цієї боротьби своїх суперників, збільшується при імперіалізмі в колосальних розмірах і поступово виходить за рамки окремих держав, стаючи міжнародним.
ТНК – відомі всім транснаціональні корпорації – найбільш наочний тому приклад. Багато з них навіть формально вже не належать якійсь одній державі світу, а в тій чи іншій мірі підпорядковують своєму впливу відразу кілька буржуазних держав, уряди яких є виразниками їхніх інтересів. Це явище буржуазні економісти й називають «глобалізмом», видаючи його за якийсь новий суспільний лад, який вже не є нібито капіталізмом. Але насправді це все той же капіталізм в стадії імперіалізму, просто дійшов до свого логічного кінця і стоїть перед самою своєю історичною загибеллю.
Інтернаціоналізація капіталу не допомагає йому вирішувати постійно проблеми, що з’являються між різними його частинами. Конкурентна боротьба між олігархами або ТНК тільки загострюється, нерідко доходячи до своєї вищої точки – імперіалістичної війни, коли всі мирні способи розв’язання суперечностей усередині класу капіталістів – економічні, політичні або психологічні – вже не допомагають – суперники дуже сильні, щоб поступатися один одному. І тоді в хід йде останній засіб «переконання» – зброя. Гинуть тисячі (в локальних війнах) або навіть мільйони людей (в світових війнах), але капітал з цим не вважається, він наполегливо рухається тим шляхом, який вказує йому основний закон капіталістичного способу виробництва – закон максимуму прибутку, прагнучи збагатитися все більше і більше.
Чому так відбувається? Чому капітал не може обійтися без війн?
Річ у тім, що капітал, незалежно від обсягу накопиченого їм багатства, не може стояти на місці та задовольнятися тим, що у нього є – тим, що вже награбував і що має. В силу дії об’єктивних законів капіталістичного способу виробництва йому потрібно безперервне і постійне розширення виробництва, а отже, постійно потрібні нові ринки – сировини, збуту, робочої сили, вивезення капіталу та ін. Але нескінченно захоплювати нові ринки капіталу, що нікому не належать, він не може – територія нашої планети обмежена природними межами та рано чи пізно вільні, не охоплені капіталістичним способом виробництва, території або країни, які можна собі підпорядкувати, просто закінчуються. Настає момент, коли вся земля, всі її ресурси й всі країни в світі виявляються поділеними між кількома або найбільшими капіталістичними країнами, що виражають інтереси десятків або сотень найбільших капіталістичних монополій. І мова тут йде не тільки про територіальний поділ світу, тобто про пряму і безпосередню колонізацію слаборозвинених економічно країн сильнішими країнами – країнами капіталістичного центру, але в першу чергу про економічний перерозподіл світу, який в умовах імперіалізму набуває особливого значення.
Великому світовому капіталу тепер не потрібно пряме політичне управління залежними й підлеглими йому державами та територіями (колонізація), як це було раніше на початковій стадії розвитку капіталізму, він тепер діє приховано через національні на вигляд уряди цих країн, які, проте, як і раніше, повністю підпорядковані його інтересам (неоколоніалізм). Формально такі країни є «незалежними» і «самостійними», тільки незалежність ця – на папері, в реальності ж ці країни – ті ж самі колонії великих імперіалістичних держав, які не здатні проводити ніякої дійсно незалежної політики – ні всередині країни, ні на зовнішній арені.
Підміна змісту формою, що властива всьому капіталістичному світогляду взагалі, виявляється при імперіалізмі з особливою силою – вона стає глобальною, охоплюючи всі сфери людського буття. Брехня і лицемірство, генетично властиві класу буржуазії в силу її специфічного економічного становища – експлуататорського за своєю суттю, в умовах імперіалізму набувають тотальний характер, проникаючи в усі сфери суспільного життя – від економіки й політики до моралі й етики.
І це цілком зрозуміло з політекономічної точки зору. Якщо в початковій стадії капіталізму вироблене мільйонами трудящих абсолютно необґрунтовано присвоювалося десятками тисяч капіталістів, то при імперіалізмі вироблене сотнями мільйонів і мільярдами людей присвоюється жалюгідними одиницями – олігархією, тобто власниками всіх цих ТНК і найбільших капіталістичних монополій. Соціальне розшарування при імперіалізмі стає колосальним, що не може не знайти свого відбитку в політиці та ідеології панівного класу.
І раніше клас капіталістичних приватних власників, щоб забезпечити собі безбідне існування, змушений був весь час ховати свою експлуататорську сутність від мільйонів трудящих, прикриваючи свої корисливі економічні й політичні інтереси інтересами «всього суспільства», «всього народу». Згадайте хоча б відомі гасла Великої Французької буржуазної революції – «Свобода. Рівність. Братство.»
Зараз, при імперіалізмі приховати паразитичну суть олігархії – одиниць, що без всякого на те морального права присвоюють працю сотень мільйонів і мільярдів людей на землі та вирішують їх долі, можна тільки звівши тотальну брехню в ранг державної. Тому, наприклад, той же самий колоніалізм з усією його жахливою експлуатацією, бідністю і голодом мільйонів трудящих подається тепер під виглядом «національної незалежності та суверенітету країни», а посилення безправ’я і гноблення трудящих в капіталістичних країнах оголошується «демократизацією суспільства» тощо. Красиві слова вводять в оману не надто розвинені політично трудящі маси, ведучи їх на шлях боротьби з окремими негативними проявами капіталістичного ладу, замість того, щоб боротися за його повне знищення.
Що залишається робити світовому капіталу, якщо світ уже весь поділений, а він не може не прагнути до подальшого збагачення? Тільки одне – діяти так, як наказує закон конкуренції – ділити ринок заново і відбирати у своїх побратимів по класу то, що ті встигли собі привласнити, і коштом цього збільшувати свій капітал і розширювати власне виробництво, одночасно значно послаблюючи або навіть знищуючи свого конкурента. Ось так перерозподіл світу (світового ринку) стає найважливішою особливістю капіталізму в стадії імперіалізму. Йде він постійно і безперервно, в різних формах і всіма доступними капіталу способами – від заходів політичного й економічного впливу до прямих збройних зіткнень, тобто воєн. Світова історія наочно показує, що відтоді, як капіталізм досяг стадії імперіалізму – а сталося це на рубежі XIX-XX століть – війни в тій чи іншій їх формі не припинялися на нашій планеті ні на хвилину. Хто-небудь де-небудь з ким-небудь та воював – або в Європі, в Африці, або на Близькому Сході, або в далекій Південній Америці. Війна є невіддільним наслідком імперіалізму, його генетична риса.
Періодично суперечності в стані капіталістів загострюються настільки, що під час війни виявляються втягнутими не одна-дві країни, а ціла купа великих країн, які з метою консолідації своїх сил і координації спільних дій утворюють між собою військові союзи (блоки). Тоді війни з локальних стають світовими, так чи інакше, зачіпаючи інтереси багатьох сотень мільйонів людей на землі, які змушені оплачувати своїми життями та здоров’ям примітивні економічні інтереси олігархів – купки жалюгідних людців, котрі вважають себе володарями світу. Як правило, відбувається це тоді, коли світова капіталістична система в черговий раз виявляється в глибокій економічній кризі, з якої довго не може вилізти. Застій в промисловості триває роками, вироблені товари, пограбованим капіталом, населенням не розкуповуються, єдине, що може підштовхнути виробництво – це нові ринки збуту. А вільних ринків уже немає – вони всі поділені між найбільшими світовими монополіями. Ось тоді для імперіалістичних держав (а точніше – монополій, які в стадії імперіалізму повністю підпорядковують собі уряди капіталістичних країн, фактично зростаючись з ними) не залишається іншого виходу, як світова війна, за допомогою якої вони намагаються урвати у конкурентів належні їм ринки та вирішити за їх рахунок свої власні економічні проблеми, забезпечивши тим самим зростання своїх «економік». Тобто метою і результатом світових воєн завжди є перерозподіл світу – захоплення нових ринків і нових сфер впливу, які б дозволили переможцям, найбільшим капіталістичним монополіям, збагачуватися далі.
