Світові економічні кризи та світові війни

Глобальних переділів світу в історії світового імперіалізму – останнього й остаточного етапу капіталістичного розвитку, який почався на рубежі 19-20 ст.ст., можна назвати три. Всі вони найтіснішим чином пов’язані зі світовими економічними кризами, і, по суті, є закономірним наслідком останніх.

Воно й не дивно. Старанно заганяючи себе в кут, світовий монополістичний капітал неминуче періодично приходив до стану, коли всіх слабких навколо себе він уже пограбував, і взяти з них було більше нічого. Залишалося тільки вчепитися в горло своєму побратиму по класу – такому ж великому монополісту й олігархові, як він сам.

У перший раз це сталося на початку другого десятиліття XX століття.

1. Перший переділ світу

Перша світова війна (28 липня 1914 р. – 11 листопада 1918 р.)

Першій світовій війні передували 2 потужні світові економічні кризи: 1900-1903 рр. і 1907 р.

Перша криза – 1900-1903 рр. була взагалі першою світовою кризою в історії імперіалізму. Хоча падіння виробництва було тоді незначним (2-3%), зате вона охопила практично всі європейські країни, США і Росію, де протікала особливо важко, яка збіглась з неврожаєм. Не встигнувши толком вибратися з цієї кризи, європейські імперіалістичні країни потрапили в другу економічну кризу, яка була значно важчою – падіння виробництва досягло тоді 5-15%.

Наслідком цих криз став розпочатий між імперіалістичними країнами переділ світу на європейському континенті, який поки ще мав локальний характер:

Боснійська криза 1908-1909 рр. – анексія Боснії та Герцеговини Австро-Угорщиною в жовтні 1908 року.

– Італійсько-турецька війна (29 вересня 1911 року – жовтень 1912 року) війна між Італією та Османською імперією, в результаті якої Італія захопила області Османської імперії Триполітанію і Кіренаїку (територію сучасної Лівії), а також грекомовний архіпелаг Додеканес (включаючи острів Родос).

– Балканські війни 1912-1913 рр.:

Перша балканська війна (25 вересня 1912 року –17 травня 1913 року), причиною якої стало прагнення Сербії, Болгарії, Чорногорії та Греції розширити свої території. Ця війна завершилася Лондонським мирним договором, який не зміг вирішити всі протиріччя між країнами-учасницями. Потрібна була друга війна, і вона почалася буквально через місяць після підписання перемир’я.

Друга Балканська війна (29 червня – 29 липень 1913 року) велася за розділ Македонії між Болгарією з одного боку, і Чорногорією, Сербією і Грецією – з іншого, а також Османською імперією та Румунією, що приєдналися до військових дій проти Болгарії. В результаті війни Болгарія, що розв’язала війну, зазнала поразки, а Франція, Австро-Угорщина та Німеччина посилили свій вплив на Балканському півострові, підірвавши позиції Російської імперії. Територія, завойована Болгарією в Першій Балканській війні, була розділена між країнами-переможницями.

Загальний підсумок Балканських воєн: Османська імперія втратила більшу частину своїх європейських володінь. Албанія отримала незалежність. Болгарія, Сербія, Греція і Румунія збільшили свої території. Ці війни забрали понад 140 000 людських життів.

Але це була, так би мовити, розминка. 28 липня 1914 р. почалася війна між імперіалістичними державами, що входять до двох військових блоків – німецько-австрійський блок (Німеччина, Австро-Угорщина, Османська імперія, Болгарія) і Антанта (Англія, Франція і Росія), яка й отримала назву Першої світової війни.

Причини Першої світової війни:

Німецький імперіалізм, безпосередній винуватець війни, вступив на шлях капіталістичного розвитку дещо пізніше інших європейських країн. До початку XX століття він значно виріс і зміцнів. Для подальшого розвитку йому були потрібні ринки сировини та збуту – колонії, які б можна було експлуатувати. Але світ на той час був уже поділений між найбільшими світовими державами, і велика частина колоній належала Англії та Франції. Німеччина (німецький капітал) вимагала свою частку – їй були потрібні вугільні та залізні багатства центральної Європи та нові галузі експлуатації (колонії й напівколонії). Мирним шляхом сторони вирішити спір не змогли.

Підсумки Першої світової війни:

Офіційно Перша світова війна завершилася підписанням 28 червня 1919 року Версальського мирного договору. В результаті війни припинили своє існування чотири імперії: Російська, Австро-Угорська, Османська і Німецька. Німеччина та Австро-Угорщина, що втратили свої колонії та значного розміру території, випали з переліку великих держав. На місці Австро-Угорщини утворилися нові країни – Чехословаччина, Угорщина, Австрія. США в результаті військових поставок супротивним сторонам отримали величезні прибутки та стали однією з провідних країн капіталістичного світу.

Перша світова війна дорого обійшлася людству – на полях битв загинуло понад 10 млн солдатів і 55 млн було поранено, загинуло близько 12 млн чол. мирного населення. Але війна не вирішила тих протиріч, які стали її причиною, і імперіалістичні держави стали готувати нову війну.

Самий же головний результат Першої світової війни – перемога соціалістичної революції в Росії та утворення першої в світі соціалістичної держави – Радянської Росії. Світова капіталістична система в результаті війни була прорвана в її найбільш слабкому місці – в Росії, де гніт і експлуатація були найбільш сильні, і де були всі об’єктивні та суб’єктивні умови для соціальної революції.

2. Другий переділ світу

Друга світова війна (1 вересня 1939 – 2 вересня 1945 р.)

Це найбільша війна в історії людства – брало участь в ній 61 держава з 73 наявних на той момент. У країнах-учасницях війни проживало тоді 80% населення планети. Бойові дії велися на території трьох континентів (в 40 державах) і в водах чотирьох океанів. Це єдиний військовий конфлікт в людській історії, в якому було застосовано ядерну зброю (застосовано як експеримент, на підсумки війни його застосування не вплинуло).

Передували Другій світовій війні також 2 потужні світові економічні кризи: 1929-1933 рр., яка отримала назву «Велика депресія» і світова економічна криза 1937 року, про яку широка публіка знає менше, але яка була не менш сильною.

Ось що говорив про економічну кризу 1937 року і прийдешнє новий переділ світу И.В.Сталін в 1939 р. у звітній доповіді на XVIII з’їзді про роботу ЦК ВКП (б):

«Економічна криза, що почалася в капіталістичних країнах у другій половині 1920 року, тривала до кінця 1933 року. Після цього криза перейшла в депресію, а потім почалося певне пожвавлення промисловості, деякий її підйом. Але це пожвавлення промисловості не перейшло в процвітання, як це буває зазвичай в період пожвавлення. Навпаки, починаючи з другої половини 1937 року, почалась нова економічна криза, що захопила насамперед США, а слідом за ними – Англію, Францію і ряд інших країн.

Таким чином, не встигнувши ще оговтатися від ударів нещодавньої економічної кризи, капіталістичні країни опинилися перед обличчям нової економічної кризи.

Ця обставина природно призвела до посилення безробіття …

Характерна особливість нової кризи полягає в тому, що вона багато в чому відрізняється від попередньої кризи, причому відрізняється не в кращу сторону, а в гіршу.

По-перше, нова криза почалася не після процвітання промисловості, як це відбулось в 1929 році, а після депресії та деякого пожвавлення, яке, однак, не перейшло в процвітання. Це означає, що нинішня криза буде більш важким і з нею буде важче боротися, ніж з попередньою кризою.

Далі, нинішня криза розігралась не в мирний час, а в період другої імперіалістичної війни, що вже почалася, коли Японія, воюючи вже другий рік з Китаєм, дезорганізує неосяжний китайський ринок і робить його майже недоступним для товарів інших країн, коли Італія і Німеччина вже перевели своє народне господарство на рейки військової економіки, вклав на цю справу свої запаси сировини й валюти, коли всі інші великі капіталістичні держави починають перебудовуватися на військовий лад. Це означає, що у капіталізму ресурсів для нормального виходу з нинішньої кризи буде набагато менше, ніж в період попередньої кризи.

Нарешті, на відміну від попередньої кризи нинішня криза є не загальною, а захоплює поки що головним чином економічно потужні країни, які ще не перейшли на рейки військової економіки. Що стосується країн агресивних, на кшталт Японії, Німеччини та Італії, що вже перебудували свою економіку на військовий лад, то вони, посилено розвиваючи свою військову промисловість, не відчувають ще стан кризи надвиробництва, хоча і наближаються до нього. Це означає, що в той час, як економічно потужні, неагресивні країни почнуть вилазити зі смуги кризи, агресивні країни, виснаживши свої золоті та сировинні запаси в ході військової гарячки, повинні будуть вступити в смугу жорстокої кризи …

Зрозуміло, що такий несприятливий оборот господарських справ не міг не призвести до загострення відносин між державами. Уже попередня криза переплутала всі карти та призвела до загострення боротьби через ринки збуту, через джерела сировини. Захоплення Японією Маньчжурії та Північного Китаю, захоплення Італією Абіссінії – все це відбило гостроту боротьби між державами. Нова економічна криза мала привести та дійсно призводить до подальшого загострення імперіалістичної боротьби. Йдеться вже не про конкуренцію на ринках, не про торгову війну, не про демпінг. Ці кошти боротьби давно вже визнані недостатніми. Йдеться тепер про новий переділ світу, сфер впливу, колоній шляхом військових дій. » [1]

Там же Сталін перераховує найважливіші події, що передували 2 світовій війні:

«Ось перелік найважливіших подій за звітний період, що поклали початок імперіалістичної війни. У 1935 році Італія напала на Абіссінію і захопила її. Влітку 1936 року Німеччина та Італія організували військову інтервенцію в Іспанії, причому Німеччина утвердилася на півночі Іспанії та в іспанському Марокко, а Італія – ​​на півдні Іспанії й на Балеарських островах. У 1937 році Японія, після захоплення Маньчжурії, вторглася в Північний і Центральний Китай, зайняла Пекін, Тяньцзінь, Шанхай і стала витісняти із зони окупації своїх іноземних конкурентів. На початку 1938 року Німеччина захопила Австрію, а восени 1938 року – Судетську область Чехословаччини. В кінці 1938 року Японія захопила Кантон, а на початку 1939 року – острів Хайнань.

Таким чином, війна, що так непомітно підкралась до народів, втягнула в свою орбіту понад п’ятсот мільйонів населення, поширивши сферу своєї дії на величезну територію – від Тяньцзінь, Шанхая і Кантона через Абіссінію до Гібралтара. » [2]

Далі, 15 березня 1939 Німеччина в порушення угоди окупує Чехію, а 7-12 квітня 1939 року Італія захоплює Албанію.

Причини Другої світової війни:

Це новий переділ світу, затіяний капіталістичними країнами. Вони знову спробували вирішити ті питання, які не були вирішені в ході Першої світової війни. Молоді та «зубасті» імперіалістичні країни (країни «осі» – Німеччина, Італія, Японія та ін.) Знову спробували розжитися колоніями або залежними країнами, відібравши їх у великих імперіалістичних держав, в першу чергу, в Англії та Франції. Це з одного боку.

З іншого боку. Друга світова війна має одну серйозну особливість – на той момент часу в світі вже існувала соціалістична країна, причому країна, що володіє величезною територією і величезними ресурсами. Вона – ласий шматок для всіх імперіалістів відразу, як для старих, так і для молодих, що піднімаються і «що показують зуби». На цю країну і націлилися всі імперіалістичні хижаки відразу, як агресивні (країни «осі»), так і неагресивні – США, Англія, Франція. Останні, досвідчені та хитрі, як справедливо вказував Сталін у своїй доповіді XVIII з’їзду партії, вирішили спочатку нацькувати фашистів (країни «осі») на СРСР, а потім, коли суперники серйозно ослабнуть у війні один з одним, «з’їсти» всіх разом.

Тому, та війна, яка велася до 22 червня 1941 року, була війною імперіалістичної (війною імперіалістів, що конкурують між собою). А ось після нападу Німеччини на СРСР Друга світова війна набула класовий характер – світова капіталістична система не на життя, а на смерть боролася з соціалістичною країною, прагнучи будь-що-будь знищити першу в світі державу робітників і селян.

В авангарді цієї класової боротьби йшов фашизм. 25 листопада 1936 року Німеччина і Японія укладають Антикомінтернівський пакт про спільну боротьбу з комунізмом. 6 листопада 1937 року до пакту приєднується Італія, 24 лютого 1939 року Угорщина, а 27 березня 1939 р. – Іспанія.

Однак планам старих імперіалістичних країн збутися не судилося – молоді імперіалістичні хижаки виявилися спритнішими. Вони швидко зрозуміли яку гру затіяв імперіалістичний капітал Англії, Франції та США, і постаралися вивести деяких з них з боротьби ще до нападу на Радянський Союз. Франція була окупована гітлерівськими військами, а Англія в значній мірі ізольована.

Усвідомивши, що небезпека з боку фашистських держав (країн «осі») для них на той момент часу значно вище, ніж з боку СРСР, старі імперіалістичні держави Англія і США змушені були піти на укладення антигітлерівського союзу з СРСР (антигітлерівська коаліція). Укладення такого союзу, хоча і носило багато в чому формальний характер, тим не менш, не дозволило провідним імперіалістичним державам світу відкрито допомагати своєму побратиму по класу – світовому фашизму. Створення антигітлерівської коаліції є найбільшим успіхом сталінської дипломатії, яка зуміла так майстерно зіграти на протиріччях у світі капіталізму, що в підсумку пролетарській державі вдалося в значній мірі нейтралізувати свого класового ворога – світовий імперіалізм, не дозволяючи йому накинутися на себе всім разом. Цей успіх став запорукою Великої Перемоги СРСР над фашистською Німеччиною в травні 1945 року, яка без перемог в дипломатії та економіці могла перестати працювати.

Підсумки Другої світової війни:

Загальні людські втрати порядку 60-65 млн чол., з них вбито на фронтах 27 млн чоловік. Понад 20 млн чоловік втратив СРСР. Великі людські втрати понесли Китай, Німеччина, Японія та Польща. Матеріальні витрати досягли 60-70% національного доходу держав, що воювали.

В результаті війни ослабла роль Західної Європи в загальносвітовій політиці. Головними державами в світі стали СРСР і США, а Великобританія і Франція, не дивлячись на те, що формально вони входили в число країн, які перемогли фашизм, втратили колишнє лідерство в капіталістичному світі. В результаті війни частина колишніх колоніальних або залежних країн світу змогла домогтися незалежності: Ефіопія, Ісландія, Сирія, Ліван, В’єтнам, Індонезія.

Фашистська ідеологія на Нюрнберзькому процесі була визнана злочинною і заборонена. У багатьох західних країнах зросла підтримка комуністичних партій, завдяки їх активній участі в антифашистській боротьбі в ході війни. Країни Східної Європи – Болгарія, Угорщина, Румунія, Чехословаччина, Польща, Албанія, НДР, звільнені від німецько-фашистської окупації, вибрали соціалістичний шлях розвитку.

У країнах Африки та Азії активізувалося антиколоніальний рух – колоніальну систему імперіалізму охопила небувала криза. Вона стала розпадатися на очах, причому багато країн, які отримали незалежність, вибирали соціалістичний або некапіталістичний шлях розвитку.

Головний підсумок Другої світової війни – утворення світової системи соціалізму. Фактично планета виявилася поділена на 2 табори – табір прогресивний, соціалістичний і антиімперіалістичний на чолі з СРСР і табір реакційний, капіталістичний на чолі з США.

3. Третій переділ світу – «Перебудова» (1985-1991 рр.)

Ми не помилилися, коли зрівняли «Перебудову» – політику особливого роду, ініційовану Генеральним секретарем ЦК КПРС М. Горбачовим в СРСР і на міжнародній арені в 1985-1991 роках, з війною. Це дійсно була свого роду війна, тільки війна особлива – класова війна, яку вів світовий капітал зі світовою системою соціалізму. І йшла ця світова війна в найгарячішої, хоча і не зовсім звичній формі. Головною зброєю в цій війні були ЗМІ, а не автомати, кулемети, підводні човни, літаки та ракети. І підсумком її, як і належить у світовій війні, став новий переділ світу.

Передували ж Перебудові ряд подій – так звана «Холодна війна» і буржуазна контрреволюція в СРСР. На ці події нижче ми зупинимося трохи докладніше. А поки роз’яснимо загальну ситуацію, яка склалася в світі після Другої світової війни.

Зрозуміло, що світовий капітал не був задоволений тим переділом світу, який стався в результаті Другої світової війни. Імперіалісти не тільки не отримали тих колоній, на які розраховували, але ще і частково втратили те, що мали. Значна частина капіталістичного світу відкололася від капіталістичної системи та або прямо перейшла до будівництва у себе соціалістичного суспільства, або рухалася в своєму розвитку за цим напрямком. У будь-якому випадку ці країни більше не давали світовому капіталу того прибутку, який він отримував від них раніше.

Вплив СРСР У світі зростав колосально. Тим більше, що допомога Радянського Союзу новим країнам, таким, що відмовилися від капіталізму, була щирою і дуже ефективною. СРСР не заганяв народи цих країн в економічну кабалу, а дійсно допомагав їм підняти свою економіку і рівень життя населення, чого ніколи не робила жодна імперіалістична держава.

Світ капіталізму зазнавав поразки за поразкою. Мало не щороку від нього відколювалася то одна, то інша країна, переходячи до соціалістичного табору. Крах капіталістичної світосистеми здавався неминучим, і тому світовий капітал, якому в силу власних законів розвитку потрібне постійне розширення виробництва, щоб якось зберегти себе, змушений був піти на безпрецедентні заходи.

По-перше, він надав найсерйознішу допомогу у відновленні економіки та рівня життя населення деяких європейських або азіатських країн, які були розорені Другою світовою війною і знаходилися в його зоні впливу, а зокрема Німеччини, Японії, Італії та ін., перетворивши значну частину з них в залежні країни.

По-друге, йому довелося принципово змінити внутрішню політику в розвинених країнах капіталізму, надавши трудовому населенню цих країн небувалі досі соціальні гарантії, щоб воно не дуже дивилося в бік суспільно-економічного ладу, де влада належить трудовому народу.

По-третє, протистояння з країнами соціалізму було надзвичайно посилено, причому у всіх напрямках – економічному, військовому та особливо ідеологічному. Ця політика непримиренної класової конфронтації, ініційована країнами капіталу, і отримала назву «Холодної війни».

3.1. «Холодна війна»

Політика «Холодної війни» була відкрито проголошена в програмній промові У. Черчилля 5 березня 1946 р. Фултон (США), де колишній прем’єр-міністр Великобританії закликав провідні імперіалістичні держави світу – США і Великобританію до створення союзу для боротьби з «світовим комунізмом на чолі з Радянською Росією ».

Загострення відносин з соціалістичними країнами, збереження стану постійного політичного конфлікту (міжнародної напруженості), створення і підтримання небезпеки виникнення «гарячої війни», ініціювання збройних конфліктів в різних точках земної кулі та постійне балансування на грані нової світової війни, посилення реакції й переслідування прогресивних сил в капіталістичних країнах – ось суть політики «Холодної війни».

Метою ж цієї політики було виправдання після закінчення Другої світової війни мілітаризації економіки імперіалістичних держав, гонки озброєнь, що триває, і постійного збільшення військових витрат. Все це було потрібно світовому капіталу, з одного боку, для отримання величезних надприбутків, а, з іншого боку, для стимуляції капіталістичної економіки, яка, страждаючи періодичними кризами надвиробництва, проте не бажала програвати соціалістичним країнам в економічному змаганні двох систем. Вирішення зазначених проблем бачилося тоді в збільшенні регуляційної ролі держави в економіці провідних імперіалістичних держав світу, що здійснюється, зрозуміло, в інтересах монополій. В силу чого зрощування фінансових монополій з державними структурами в цих країнах збільшилося і прийняло нові форми, а державно-монополістичний капіталізм посилився і набув в них нові риси.

Ось які дії робилися світовим імперіалізмом в рамках «Холодної війни»:

1. Були утворені військово-політичні союзи (НАТО, СЕНТО, СЕАТО, АНЗЮС)

Зокрема, блок НАТО (нині часто званий «Північноатлантичний альянс»), що існує досі, був заснований 4 квітня 1949 року у США «щоб захистити Європу від радянського впливу». Тоді членами НАТО стали 12 країн – США, Канада, Ісландія, Великобританія, Франція, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Норвегія, Данія, Італія та Португалія.

З оригінального тексту установчого договору цього військового союзу: «Організація НАТО була створена в небезпечному світі. У той час як тінь СРСР згустилася над Європою, 12 країн по обидва боки Атлантики об’єдналися для захисту своєї безпеки та головних цінностей: свободи, демократії, прав людини й верховенства закону. » [3]

Сьогодні в НАТО входять вже 25 країн, причому 10 з них – це колишні країни (або частини країн) соціалістичного табору, в тому числі 3 республіки колишнього СРСР (Литва, Латвія та Естонія).

Члени НАТО повинні витрачати «на оборону” не менше 2% ВВП. Однак сьогодні з 25 європейських членів альянсу цю вимогу виконують лише Британія, Греція та Естонія. У 2013 році середній показник військових витрат за європейськими членами союзу склав 1,4%. Винятком є США, де витрати на оборону в тому ж році склали 4,4% ВВП.

2.Створення широкої мережі військових баз по всьому світу.

3. Форсування гонки озброєнь, включаючи зброї масового знищення (ядерну, хімічну, бактеріологічну, кліматичну та ін.).

4. Використання сили, погрози силою або накопичення озброєнь як засоби впливу на політику інших держав («атомна дипломатія», «політика з позиції сили», «брязкання зброєю» та ін.).

5. Застосування засобів економічного тиску (дискримінація в торгівлі, ембарго, протекціонізм і ін.).

6. Активізація і розширення підривної діяльності розвідувальних служб в соціалістичних країнах і країнах народної демократії.

7. Заохочення путчів і державних переворотів в країнах, що звільняються від колоніальної залежності та вибирають соціалістичний або «некапіталістичний шлях» розвитку. [4]

8. Антикомуністична пропаганда та ідеологічні диверсії («психологічна війна») – напрям, який відіграв в політиці «Холодної війни» особливу роль.

9. Перешкоджання встановленню і здійсненню політичних, економічних і культурних зв’язків між державами. [5]

Зрозуміло, соціалістичні країни не могли не робити кроків для захисту від настільки явної агресії світового імперіалізму, який спав і бачив, як би йому знищити держави, де політична влада належить трудовому народу і де зуміли позбутися від експлуатації людини людиною.

Чашу терпіння соціалістичних країн переповнила активна мілітаризація ФРН, здійснювана США, і вступ цієї країни, тільки недавно очищеної від фашизму, в блок НАТО. У відповідь ряд східноєвропейських соціалістичних держав 14 травня 1955 на Варшавській нараді європейських держав по забезпеченню миру та безпеки в Європі змушені були створити свій військовий блок, який отримав назву «Організація Варшавського договору» (ОВС). До нього увійшли в тому числі: Албанія, Болгарія, Угорщина, НДР, Польща, Румунія, СРСР і Чехословаччина [6].

Розв’язана світовим імперіалізмом гонка озброєнь змушувала країни соціалізму витрачати значну частину своїх сил і засобів для зміцнення своєї обороноздатності, тим більше, що підступність і підлість імперіалістів, які не рахуються ні з якими жертвами заради збереження панування капіталу, було трудящим соціалістичних країн відмінно відомо з досвіду двох світових воєн.

Сучасні буржуазні ідеології, кажучи про «Холодну війну», нерідко вказують, що вона загрожувала світу третьою світовою війною, яку нібито кілька разів вдалося уникнути з великими труднощами. Причому відповідальність за розв’язання «Холодної війни» вони покладають на обидві сторони – і на країни соціалізму, і на імперіалістів.

Але історичні факти свідчать про інше – прямо протилежне.

Зверніть увагу на дати створення військових блоків – НАТО та ОВД. Країни соціалізму тільки через 6 років змушені були піти на аналогічні заходи, захищаючись від явної агресії імперіалістів, які готують нову війну.

Агресором і ініціатором «Холодної війни», як і всіх колишніх воєн, були тільки й виключно країни капіталу, і в першу чергу США, що страшно бояться влади робітничого класу, і які усвідомлюють вже, що історичний час капіталізму закінчився.

Справжньою причиною світових війн є не змагання двох систем, а анархія ринку і капіталістична конкуренція, які вимагають постійного розширення виробництва, а отже захоплення нових ринків сировини, збуту, капіталу та ін. Імперіалізму, щоб вижити економічно, необхідно постійно розширюватися. Але куди розширюватися, якщо майже половину земної кулі займають соціалістичні держави та країни, що вибрали соціалістичний шлях розвитку? Капітал був змушений вести з ними війну не на життя, а на смерть, інакше він просто загинув би від власних економічних проблем і все більше загострюються непримиренних суперечностей.

А ось соціалістична економіка не вимагає екстенсивного розширення в сенсі захоплення нових територій і поневолення нових народів. Її мета не прибуток, а благо трудового народу, задоволення матеріальних і духовних потреб членів соціалістичного суспільства. Тому шлях розвитку соціалістичної економіки зовсім інший – все більш глибоке проникнення в таємниці природи та суспільства, з тим, щоб змусити сили природи служити людству.

Друга помилкова теза, якою пригощають сучасні буржуазні пропагандисти населення капіталістичних країн, це те, що нібито загибель світової системи соціалізму відбулася тому, що соціалістична економіка не витримала змагання з капіталістичною економікою й остання виявилася сильнішою. Але і ці заяви «вчених лакеїв буржуазії» є чиста брехня, причому брехня що легко спростовується. Щоб зрозуміти це, достатньо подивитися статистику країн соціалізму і порівняти її зі статистикою капіталістичних країн, хоча б і найрозвиненіших з них.

Соціалістична економіка, навіть при тому недосконалому рівні соціалізму, який був в СРСР, відрізняється характерними рисами: вона є безкризовою, не знає, що таке безробіття, і дозволяє забезпечити всім своїм громадянам такий високий рівень життя, про який не можуть і мріяти громадяни капіталістичних країн світу, навіть найрозвиненіших з них. Все перераховане абсолютно недоступно для населення капіталістичних країн і капіталістичної економіки, яка ледве вилазячи з одної економічної кризи, тут же провалюється в іншу.

Планова система господарства, на основі якої функціонує соціалістична економіка, дуже раціонально та ефективно використовує продуктивні сили суспільства. Саме тому завдання забезпечення захисту країни від можливого нападу класового ворога – світового імперіалізму, що вимагає для свого успішного вирішення відволікання чималої кількості матеріальних і людських ресурсів, в країнах соціалізму вирішувалася набагато простіше і легше, ніж в країнах капіталу, і при цьому не приводила до падіння рівня життя населення, як це завжди відбувається в капіталістичних країнах. Рівне навпаки – матеріальний і духовний добробут громадян соціалістичних країн ріс з кожним роком, незважаючи ні на яку «гонку озброєнь»!

Капіталістичний світ абсолютно очевидно програвав країнам соціалізму в економічній сфері, і крах його був неминучий. Постійно зростальний рівень життя населення соціалістичних країн кращий тому доказ. Ще один доказ – це проривні технології СРСР в найрізноманітніших галузях економіки, науки й техніки, не перевершені світом капіталізму до сих пір. Космос, ракетобудування, літакобудування, суднобудування, металургія, хімічна промисловість і т.п. Ось буквально пара прикладів для наших читачів, які дуже люблять конкретність, тим більше, що і тут сучасні буржуазні ідеологи примудрилися набрехати з три короби, бажаючи применшити досягнення СРСР: авіація, суднобудування. У мережі ж їх можна знайти тисячі! Останнім часом такі приклади наводять нам навіть буржуазні російські ЗМІ, оскільки в Росії все частіше говорять про необхідність проведення «нової індустріалізації».

Є чимало свідчень і про те, що й у військовій сфері країни соціалізму були вище на голову країн капіталістичного світу, навіть найрозвиненіших з них. Минуло вже чверть століття з часу загибелі СРСР, а буржуазна Росія у військовій сфері досі паразитує тільки на тому, що було зроблено в СРСР, і мало того, ще, на думку Заходу, виграє у нього «гонку озброєнь», володіючи унікальними технологіями, яким немає аналогів у світі.

Все це не могло не лякати світовий капітал, який вже зрозумів, що ні економікою, ні військовою силою країни соціалізму не перемогти. У нього в розпорядженні залишався останній засіб – ідеологія, і цей засіб був їм застосовано. Тим більше, що економічне становище країн капіталістичного світу погіршувалося з кожним днем…

3.2. Економічні проблеми та протиріччя в капіталістичному світі

Капіталістична економіка явно дихала на ладан. Як не старалися «вчені лакеї буржуазії», змусити стабільно зростати капіталістичне промислове виробництво, вони не могли. Економічні кризи псували всю справу, а позбутися них не вдавалося. Мало того, з плином часу ці кризи ставали все частіше і глибше, а виходити з них капіталістичним країнам було все складніше.

Якщо економіка соціалістичних країн процвітала, показуючи щорічно високі результати, то в капіталістичному світі криза слідувала за кризою, постійно відкидаючи капіталістичну економіку назад. Наприклад, в 1951-72 рр. середньорічні темпи зростання промислової продукції в країнах соціалізму склали 10,3% [7]. У розвинених капіталістичних країнах за той же період часу виробництво зростало теж непогано, завдяки величезній допомозі США у відновленні економіки країн, розорених війною, – в середньому на 5,1% на рік. Але при цьому періодичні кризи надвиробництва, які охоплювали весь капіталістичний світ, трапилися двічі: в 1957-58 рр. і в 1970-71 рр.

А в 1974-75 рр. країни капіталу догодили в нову кризу – та ще і яку! Ця криза потрясла всю світову систему капіталізму, не гірше «Великої Депресії» 1929-33 рр. і стала, по суті, першою глобальною економічною кризою в історії капіталізму. Найважливішою її особливістю було те, що супроводжувалася вона небувалим досі явищем – стагфляцією, коли ціни не падали, як раніше в кризи, а росли, попри скорочення виробництва, високе безробіття і зниження рівня життя населення.

Промислове виробництво скоротилося в США на 13%, в Японії на 20%, у ФРН на 22%, у Великобританії на 10%, у Франції на 13%, в Італії на 14%.

Курси акцій лише за рік – з грудня 1973 по грудень 1974 – впали в США на 33%, в Японії на 17%, у ФРН на 10%, у Великобританії на 56%, у Франції на 33%, в Італії на 28%.

Число банкрутств у 1974 в порівнянні з 1973 зросла в США на 6%, в Японії на 42%, у ФРН на 40%, у Великобританії на 47%, у Франції на 27%.

У розпал кризи (1-е півріччя 1975 р.), за офіційними даними ООН і ОЕСР, число повністю безробітних в розвинених капіталістичних країнах перевищило 18 млн чол. [8]. Крім того, понад 10 млн працівників були переведені на неповний робочий тиждень або тимчасово звільнені з підприємств. Повсюдно сталося падіння реальних доходів трудящих.

Антикризові заходи, покладені світовим капіталом після Другої світової війни в основу внутрішньої політики провідних імперіалістичних держав світу – державно-монополістичне регулювання, зниження облікової ставки, збільшення держвидатків й т.д. (т.зв. кейнсіанство), не допомагали. В умовах інфляції, яка захопила капіталістичний світ з кінця 60-х років, вони не працювали, оскільки не зачіпали головних причин інфляції – колосальних державних витрат і монопольних цін.

Криза 1974-75 рр. показала, що основне протиріччя капіталізму – між продуктивними силами та виробничими відносинами загострилося в капіталістичному світі до межі. Рівень усуспільнення виробництва в зв’язку з розвитком нової техніки та технологій зріс багаторазово, у величезних розмірах збільшилася й інтернаціоналізація господарського життя капіталістичних країн, а форма присвоєння виробленого продукту залишалася колишньою – приватною. Іншого результату бути й не могло, бо на приватну власність – головну причину всіх капіталістичних бід і головний стопор розвитку економіки, ніякі «антикризові заходи» не зазіхали – це для світового капіталу було святе, основа його існування.

Процес виходу з кризи 1974-75 рр. розтягнувся аж до 1980 року! Причому фазі підйому (промислового зростання) порадіти не вдалося – в 1979 році вибухнула нова світова економічна криза, що почалася з різкого стрибка цін на нафту (нафтова криза). Ця нова криза супроводжувалася тими ж самими явищами, що і попередня – безперервною інфляцією на тлі падіння виробництва, високого безробіття і зниження споживчого попиту.

Імперіалістам, щоб вижити, довелося терміново щось придумувати замість кейнсіанства. І такий засіб було знайдено – монетаризм. В його основу була покладена концепція М. Фрідмана [9], яка є не що інше, як соціальний дарвінізм в економіці.

Головним ворогом капіталістичної економіки була призначена інфляція, з якою стали боротися вже звичними для буржуазних управлінців методами – воювати з наслідками, а не усувати причину. Неоліберальна політика, змінила жорсткий державний контроль. Панацеєю від усіх бід на державному рівні тепер були визнані максимальна відмова від участі держави в економіці, підвищення облікових ставок, зниження податкового тягаря, підтримання стабільних і помірних темпів зростання грошової маси, звільнення підприємницької ініціативи. Неоліберальна ідея-фікс, що ринок все сам відрегулює, привела до того, що з безробіттям боротися перестали, визнавши його корисним фактором для розвитку ринкової економіки (див. Теза Фрідмана про «природні норми безробіття»). В результаті чого прибутки капіталістичних монополій серйозно збільшилися, а ось становище трудящих капіталістичних країн погіршилося – їх експлуатація значно зросла.

Перші ознаки деякого пожвавлення капіталістичної економіки після кризи та зниження рівня інфляції з’явилися тільки в 1983 році. Наслідки ж нафтової кризи країни капіталу долали близько 10 років.

У 1987 р. вибухнула нова світова економічна криза, тепер у фінансовій сфері, що отримала назву «Чорний понеділок». Котирування акцій на фондових ринках США, Австралії, Канади, Гонконгу, Великобританії та ін. впали на найзначнішу величину з часів 1929 роки (від 22% до 41%), наочно показавши, що монетарна політика настільки ж мало здатна бути регулятором капіталістичної економіки та захистити її від криз, як і кейнсіанство.

До цих негативних економічних процесів у світі капіталу додалися ще й суперечності в таборі імперіалістичних держав і міжнародних монополій, що серйозно загострилися до середини 80-х рр.

Якщо до кінця 60-х рр. США були безперечним лідером в капіталістичному світі, то до середини 80-х цю країну з багатьох найважливіших економічних параметрах стали тіснити відновилися після Другої світової війни європейські держави та Японія.

Вже до кінця 70-х рр. західноєвропейський капітал перевершив США за загальним обсягом ВВП, втричі – за часткою в світовому капіталістичному експорті та в 10 разів – за обсягом золотовалютних резервів.

Японія вийшла на друге місце в капіталістичному світі за розмірами промислового виробництва, а в деяких областях науково-технічного прогресу обігнала США.

У 1986 р. ВВП на душу населення Японії був вище, ніж у США, а в ФРН – трохи нижче. Причому до рівня ФРН наближався цілий ряд європейських країн – Швеція, Швейцарія, Бельгія, Голландія, Норвегія та ін. Для порівняння: в середині 50-х рр. США перевершували найрозвиненіші країни Європи за рівнем доходу на душу населення в 2 рази, а Японію – в 6 разів.

Темпи економічного зростання в США постійно знижувалися: у 60-і рр. – в середньому 4,3% на рік, у 70-і рр. – 3,1%, у 80-і рр. – 2,5%.

Але найгірше для США виявилося постійне падіння темпів зростання продуктивності праці, яке, як відомо, характеризує життєздатність економічних систем. Якщо в першій половині 60-х рр. зростання продуктивності праці в США становило у середньому в рік 3,2%, то через 20 років – всього 0,7%. До середини 80-х років ФРН і Франція обігнали США по цьому найважливішому економічному параметру. У зв’язку з чим, конкурентоспроможність американських товарів постійно падала, поступаючись пальмою першості західноєвропейським і японським. Останнє не забарилося позначитися і на американському внутрішньому ринку, який став заповнюватися товарами іноземного виробництва.

Чи не краще йшли справи США в сфері науки та нових технологій. Займаючи в середині 80-х рр. перше місце в світі за розмірами науково-технічного потенціалу та витрачаючи на наукові дослідження більше, ніж Англія, Франція, Японія і ФРН разом узяті, США витрачали левову частку цих величезних коштів на військові цілі. У зв’язку з чим, за часткою витрат НДДКР цивільного призначення (2% ВВП) Америка йшла позаду своїх основних конкурентів – Японії (2,3%) і ФРН (2,6%) [10].

Безумовно, США залишалися поки що провідною державою капіталістичного світу, але в потилицю їм вже дихали молоді імперіалістичні хижаки, які закономірно вимагали своєї частки. До середини 80-х рр. в капіталістичній світосистемі явно виділилися три «центри сили» – США, Західна Європа і Японія. Протиріччя між цими країнами були настільки глибокі та непримиренні, що боротьба за переділ ринків і сфер впливу в світі знову встала на порядок денний.

Зрозуміло, що найкращим вирішенням цієї проблеми для світового капіталу був би розподіл сфери впливу СРСР і країн соціалізму, тобто відрив від світу соціалізму тих країн, що розвиваються, які недавно звільнилися від колоніального ярма і вибрали соціалістичний шлях розвитку. Про більше імперіалісти тоді й не мріяли, відмінно знаючи, наскільки сильний в економічному, військовому та ідеологічному відношенні СРСР – провідна країна соціалістичного світу. І саме для того, щоб відірвати від країн соціалізму країни, що розвиваються і була, в першу чергу, розв’язана світовим капіталом «Холодна війна».

Але історія розпорядилася по-іншому. Усередині соціалістичних країн у світу капіталізму виявилися дуже корисні помічники.

3.3. Буржуазна контрреволюція в СРСР

У 1989-1990 роках буржуазні контрреволюції остаточно перемогли практично у всіх країнах народної демократії. Відносно вільними від відвертого капіталізму залишаються поки тільки КНДР і Куба, але як довго вони ще протримаються, сказати складно.

Організація Варшавського договору припинила своє існування 1 липня 1991 року. Капіталізм знову став панувати практично у всьому світі. Третій переділ світу завершився на його користь.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

С правилами комментирования на сайте можно ознакомиться здесь. Если вы собрались написать комментарий, не связанный с темой материала, то пожалуйста, начните с курилки.