В обставинах нової імперіалістичної війни питання про характер воєн в сучасну епоху набуває надзвичайно важливого значення. Тим часом «Широке поширення набули збочення марксистсько-ленінських поглядів з питання про характер воєн в сучасну епоху, нерозуміння відмінності між війнами справедливими й несправедливими, неправильний погляд на більшовиків, як на свого роду «пацифістів» (Постанова ЦК ВКП (б) від 14 листопада 1938 року).
У окремих товаришів існує неясність, плутанина з питання розуміння батьківщини. Поняття «батьківщина» вони протиставляють поняттю «вітчизна» і приходять до абсолютно неправильного висновку: батьківщина, мовляв, поняття географічне, а вітчизна – поняття політичне. Таке спрощенство, коли поняття «вітчизна» зводиться до місця народження, неминуче веде до утвердження: якщо пролетаріат при капіталізмі не має батьківщини, то він має вітчизну, яку і повинен захищати за будь-яких історичних умовах.
Яка загальна формула марксизму з питання про ставлення пролетаріату до «вітчизни» в умовах панування буржуазії?
«Робочі, – читаємо ми в« Комуністичному маніфесті », – не мають вітчизни. У них не можна відняти того, чого у них немає ». Це загальне положення марксизму про ставлення робітничого класу до буржуазної вітчизни абсолютно правильно. Строй найманого рабства, капіталістичної кабали та гніту не може бути вітчизною робітничого класу.
Буржуазна вітчизна це вітчизна капіталістичного гніту, а буржуазія – заклятий ворог робітничого класу і трудящих мас, у яких не може бути єдиної вітчизни з експлуататором.
Тільки революційне повалення влади експлуататорів і встановлення диктатури пролетаріату позбавляє людство від гніту капіталістичного рабства. Тільки в умовах радянського ладу, при соціалізмі, робітничий клас і трудящі знаходять справжня вітчизна, в якому вони є господарями всіх матеріальних і духовних багатств, господарями своєї долі. Тільки в умовах СРСР трудящі знайшли справжня вітчизна, справжню, а не уявну батьківщину. «У минулому, – каже товариш Сталін, – у нас не було і не могло бути вітчизни. Але тепер, коли ми скинули капіталізм, а влада у нас робоча, – у нас є вітчизна і ми будемо відстоювати його незалежність» (Й. Сталін. «Питання ленінізму», стор. 445).
Велика Жовтнева соціалістична революція дала робітникам і трудящим всіх країн соціалістичну вітчизну – Радянський Союз, захист якого є обов’язком честі всього міжнародного пролетаріату.
Загальна формула марксизму «Робітники не мають вітчизни», висловлена великими основоположниками наукового комунізму Марксом і Енгельсом більш ніж 90 років тому, не є мертвою застиглою догмою, її не можна застосовувати та механічно поширювати на всі приватні й конкретні випадки життя.
У своїй блискучій доповіді на XVIII з’їзді партії товариш Сталін, розвиваючи та збагачуючи марксистсько-ленінську теорію про державу новим внеском, що має величезну цінність, формулюючи нову теорію соціалістичної держави в капіталістичному оточенні, дав геніальний зразок того, як треба застосовувати й розвивати далі загальні керівні положення марксизму в нових конкретних умовах.
У «Комуністичному Маніфесті» мова йде про завдання пролетаріату в боротьбі з капіталізмом, за руйнування буржуазної вітчизни там, де вже дозріли для цього умови, де буржуазна вітчизна зіграла свою історично-прогресивну роль. Отже, мова йде про епоху не прогресивного, а реакційного, віджилого капіталізму, про епоху соціалістичної революції.
В умовах панування буржуазії ставлення пролетаріату до питання про захист вітчизни залежить від його принципової позиції щодо даної війні. Без глибокого розуміння характеру епохи, всієї суті війни, її причин, змісту і цілей не можна встановити й правильної позиції в питанні про захист вітчизни.
«Питання про вітчизну … – каже Ленін, – не можна ставити, ігноруючи конкретно-історичний характер цієї війни» (Тв., т. XVIII, стор. 69).
Більшовики не є пацифістами, противниками всякої війни та гасла «Захист вітчизни» при будь-яких умовах. Більшовики – противники загарбницьких, імперіалістичних воєн, в яких фрази про захист вітчизни є обманом народу.
Розвиваючи марксистсько-ленінське вчення про війну, «Короткий курс історії ВКП (б)» зі сталінською чіткістю і глибиною вказує, що війна буває двох родів:
«а) війна справедлива, не загарбницька, визвольна, що має на меті або захист народу від зовнішнього нападу та спроб його поневолення, або звільнення народу від рабства капіталізму, або, нарешті, звільнення колоній і залежних країн від гніту імперіалістів,
та
б) війна несправедлива, загарбницька, що має на меті захоплення і поневолення чужих країн, чужих народів».
Ця сталінська вказівка про два роди воєн дає ключі до вирішення питання про захист вітчизни. Якщо війну веде історично прогресивний клас, клас революційний, проти національного поневолення, проти капіталізму, захист вітчизни в такій війні необхідний і законний. Якщо війну веде клас реакційний з метою закабалення інших народів, закабалення трудящих, з метою грабежу і переділу світу, то фрази про захист вітчизни неприпустимі та є зрадою свого народу.
Мерзенні троцькістські провокатори та шпигуни, агенти буржуазних розвідок стверджують, ніби робітничий клас заперечує захист вітчизни при будь-яких умовах. Разом з псевдомиротворцямі, які проповідують «мир у що б то не стало», вони роззброюють демократію і допомагають капіталістам в їх розбійницькій політиці грабежу і насильства.
В умовах панування буржуазії робітники не мають вітчизни, але робітничому класу не байдужа доля свого народу, своєї національної культури. Працівникам дорого минуле і сьогодення своєї країни, її незалежність, матеріальні та культурні цінності, створені їхньою працею, потом і кров’ю. Робітничому класу не байдуже, в якій «вітчизні» він живе – у фашистській розбійницької Японії або в буржуазно-демократичній Америці. Пролетаріату аж ніяк не байдуже, яка буржуазія стоїть на чолі «вітчизни» і розпоряджається долями його країни – національна або іноземна. Тому в війнах за національну незалежність, у війнах революційних, захист вітчизни необхідний і законний.
У несправедливій, загарбницькій, антинародній війні більшовики виступають рішучими противниками гасла «Захист вітчизни». Несправедливі війни завжди продовжують політику грабежу і насильства. Це – антинародні війни, і захист вітчизни в цих війнах є прямою зрадою свого народу. До такого роду війн відносяться всі колоніальні грабіжницькі війни, якими так багата історія капіталізму. До цього роду війн відносяться війни імперіалістичних держав за розділ і переділ світу, війни реакційної буржуазії, що вмирає, за захоплення і поневолення чужих країн і народів. Несправедливою, контрреволюційною є будь-яка війна проти пролетарської революції, проти вітчизни переможного соціалізму.
До числа воєн, в яких захист вітчизни необхідний і законний, належали національно-визвольні війни епохи капіталізму, що підіймався.
На чолі національних рухів, як правило, йшла тоді буржуазія, яка очолювала боротьбу проти феодальних засад. Але перемога буржуазії означала в тих умовах перемогу нового суспільного ладу – буржуазної демократії. Ця перемога не звільняла пролетаріат і трудящих, але вона створювала історичний ґрунт і умови цього звільнення. Перемога буржуазії була перемогою нової суспільної формації, яка створювала великі можливості визвольної боротьби народу.
Захист вітчизни в національно-визвольних війнах не означає захист своєї національної буржуазії і її прав на пригнічення свого народу. Пролетаріат, захищаючи вітчизну в цих війнах, виходить не з буржуазних спонукань. Він захищає суспільно-політичні умови розвитку своєї визвольної боротьби, і питання про вітчизну тут підпорядкований інтересам розвитку боротьби проти буржуазії.
Маркс і Енгельс вважали, що поразка Наполеона III у війні 1870-1871 рр. створювала кращі умови та великі можливості для визвольної боротьби робітничого класу Німеччини та Франції. Тому, виходячи з інтересів класової боротьби пролетаріату, Маркс і Енгельс рекомендували німецьким робітникам примкнути до національного руху свого народу. Вони підкреслювали при цьому відмінність між національно-німецькими та династично-прусськими інтересами.
Маркс і Енгельс глибоко вивчали характер франко-прусської війни, уважно стежили за ходом її розвитку і за рухом проти Наполеона III, що зростав. Відразу ж після його повалення і встановлення у Франції республіки Маркс і Енгельс виступили за припинення війни проти революційної Франції, за почесний мир з французьким народом.
Історія знає чимало справедливих, історично прогресивних, національно-визвольних, революційних воєн. До числа таких війн відносяться революційні війни французького народу проти реакційної монархічної Європи в 1792-1793 рр. Ці війни продовжували політику революційної Франції, вони обороняли завоювання революції проти феодально-монархічних сил Європи.
Справедливою, народною була війна великого російського народу проти спроб поневолення нашої вітчизни Наполеоном Бонапартом у 1812 році. Це була найбільша вітчизняна війна, пов’язана з інтересами всього народу. Повелитель європейських коронованих дворів, полководець великої армії – Наполеон почав несправедливу, грабіжницьку війну з російським народом. Посягнувши на незалежне національне існування нашої вітчизни, він намагався перетворити її в одну зі своїх вотчин. Маючи перед собою загрозу принизливого рабства, весь російський народ піднявся на вітчизняну війну. Це була одна з найбільших переможних епопей російської та світової історії.
Справедливими були в середині XIX століття революційні війни Гарібальді, цього сміливого вождя, геніального народного стратега, що «з таким блискучим успіхом оголив свій меч за справу італійської єдності та незалежності» (К. Маркс і Ф. Енгельс. Тв., т. XII, ч.II, стор.144).
Національно-визвольною, вітчизняною війною була героїчна війна іспанського народу проти Наполеона в 1808-1811 рр. минулого століття.
Панівні класи старої Іспанії, феодальна камарилья на чолі з королевою Луїзою, її фаворитом Мануелем Годоєм і королем Карлом IV зрадили свій народ. У 1807 році вони вступили в змову з Наполеоном проти іспанського народу, віддавши свою країну на розграбування іноземним хижакам.
Але волелюбний народ Іспанії не хотів національного гніту. Він організував і озброїв всю країну, висунув з-поміж себе ряд блискучих вождів-полководців і відстояв незалежність своєї вітчизни.
Війна Іспанії проти Наполеона була справедливою, народною, вітчизняною війною, війною за свободу і незалежність, проти зовнішнього поневолення волелюбного народу. Захист вітчизни в такій війні був законний і необхідний.
Вітчизняною, національно-визвольною війною починається історія сучасного американського народу. «Це була війна американського народу проти розбійників англійців, що пригнічували та тримали в колоніальному рабстві Америку, як пригнічують, як тримають в колоніальному рабстві ще й тепер ці «цивілізовані» кровопивці сотні мільйонів людей в Індії, в Єгипті та у всіх кінцях світу» (Ленін, Тв., т. ХХШ, стор. 176).
Національно-визвольні війни типові для епохи капіталізму, що підіймається (1789-1871 рр.). У цих війнах марксизм визнає захист вітчизни та розрізняє історично прогресивні та реакційні класи, які ведуть війну.
Але не всі війни цієї епохи були національно-визвольними та мали справедливий характер. Поряд з цими війнами були й реакційні, династичні, колоніальні війни.
Для наступної імперіалістичної епохи характерними є війни загарбницькі, імперіалістичні, війни за переділ світу, але поряд з цими війнами в епоху імперіалізму мають місце і справедливі, національно-визвольні, революційні війни, особливо колоніальних і залежних країн проти імперіалістичних гвалтівників.
Національно-визвольні війни неминучі в епоху імперіалізму, коли більш ніж половина всього людства нудиться під колоніальним гнітом і пригнічується купкою імперіалістичних хижаків. У цих війнах пролетаріат виступає проти імперіалізму на боці пригноблених і поневолених народів.
Велика Жовтнева соціалістична революція в Росії, поваливши наймане рабство в нашій країні, покінчила і з національним гнітом. Вона відкрила нову епоху національно-визвольних революційних воєн. «…Жовтнева революція відкрила нову епоху, епоху колоніальних революцій, що проводяться в пригноблених країнах світу в союзі з пролетаріатом, під керівництвом пролетаріату» (Сталін. «Питання ленінізму», стор. 206).
В наші дні такий національно-визвольною війною, вітчизняною та справедливою, є війна великого китайського народу проти японських фашистських загарбників. Ця війна піднімає сотні мільйонів китайського народу до національного життя, до боротьби за національну незалежність. Вона викликала в Китаї небачений патріотичний підйом. З кожним днем сили китайського народу міцніють, міцніє єдиний національний фронт проти японських розбійників. Зусилля японської вояччини та підлих троцькістських агентів підірвати цей єдиний фронт терплять крах, кінцева перемога залишиться за китайським народом.
Війна проти агресорів є новим видом національно-визвольної війни. Це – війна за національне існування, проти спроб пограбування і задушення чужих країн і народів. Будь-яка війна проти капіталістичних агресорів є справедливою війною, і захист вітчизни в цій війні справедливий і законний.
До числа воєн, в яких захист вітчизни є неприпустимим і злочинним, відносяться імперіалістичні, загарбницькі війни епохи імперіалізму. Це війни низхідної реакційної буржуазії. Вони продовжують політику захоплення і задушення цілих народів. Мета цих воєн – пограбування і переділ світу.
Такою хижацькою, несправедливою війною була перша імперіалістична війна 1914-1918 рр. Понад 30 великих і малих держав було втягнуто в цю війну, 75 мільйонів трудящих поставлені під рушницю. Заради удушення народів і панування над світом було вбито і покалічено 30 мільйонів чоловік. Ціною крові цих мільйонів імперіалістичні грабіжники вирішували свою суперечку про переділ світу.
Гасло захисту вітчизни в такій війні було несумісним з інтересами робітничого класу і трудящих. Воно прикривало грабіж своєї національної буржуазії та зраду своєму народові.
У такій війні, говорить Ленін, немає сторони ані що нападає, ані що обороняється. Ця битва двох хижаків і «… питання про те, який з цих двох хижаків перший витягнув ніж, не має ніякого для нас значення» (Тв., т. XXX, стор. 338).
Соціалістичні партії II Інтернаціоналу разом з буржуазними вченими, журналістами та попами намагалися довести народу необхідність захисту вітчизни, нації й культури в імперіалістичну війну. Вони перейшли на позиції соціал-шовінізму і захисту імперіалістичної грабіжницької буржуазії. Вони зрадили робочий клас та справу соціалізму. Під прапором захисту вітчизни соціал-шовіністи захищали грабіжницькі плани імперіалістичної буржуазії, нацьковуючи робочих країн, що воюють, один на одного.
Тільки партія більшовиків була єдиною партією, що зберегла вірність інтересам міжнародного пролетаріату. Викриваючи брехню буржуазії і її поплічників, Ленін писав: «… ця війна в потрійному сенсі є війною рабовласників за зміцнення рабства. Це, по-1-е, за зміцнення рабства колоній за допомогою більш «справедливого» розділу і подальшої більш «дружній» експлуатації їх; по-2-е, за зміцнення гніту над чужими націями в самих «великих» державах, бо й Австрія і Росія … тримаються тільки таким гнітом, посилюючи його війною; по-3-е, за зміцнення і продовження найманого рабства, бо пролетаріат розколотий і придавлений, а капіталісти виграють, наживаючись на війні, доливаючи національні забобони та посилюючи реакцію, яка підняла голову в усіх, навіть самих вільних і республіканських країнах »(Тв., т. XVIII, стор. 197).
Виходячи з глибокого аналізу імперіалістичної епохи та характеру імперіалістичних воєн, більшовики закликали робітників до активних революційних дій. Більшовики висунули гасло «Перетворення війни імперіалістичної у війну громадянську» і закликали трудящих всіх країн повернути зброю проти буржуазії власної країни. Не за захист буржуазної вітчизни, а за поразку свого уряду і своєї буржуазії в цій грабіжницької війни, перетворення її в священну, справедливу війну проти буржуазії – ось за що боролися більшовики.
Аналіз імперіалістичної епохи наданий Леніним в його теоретичних роботах. У книзі «Імперіалізм як вища стадія капіталізму» Ленін показав, що імперіалізм є капіталізм, який подихає, що епоха імперіалізму є переддень соціалістичної революції. Ленін показав неминучість імперіалістичних воєн і визначив ставлення пролетаріату до цих воєн.
У своїх роботах «Про гасло Сполучених Штатів Європи» і «Військова програма пролетарської революції» Ленін перший з марксистів відкрив закон нерівномірності розвитку капіталізму в епоху імперіалізму і дав геніальну нову теорію соціалістичної революції, теорію перемоги соціалізму спочатку в декількох країнах або навіть в одній, окремо взятої капіталістичній країні, Ленін показав, що одночасна перемога соціалізму в усіх країнах неможлива в силу тієї ж нерівномірності розвитку капіталізму.
Це була нова теорія соціалістичної революції, якою Ленін озброїв пролетаріат всіх країн в боротьбі з імперіалізмом. Розвиваючи марксизм в нових історичних умовах, піднімаючи безсмертне вчення Маркса-Енгельса на новий щабель, Ленін перший із марксистів дав геніальний аналіз новим імперіалістичним війнам і ставлення до них пролетаріату. Ленін озброїв робітничий клас зброєю, що викувана в запеклій боротьбі з ворогами марксизму, опортуністами та соціал-шовіністами всіх різновидів та яка мала небачену силу.
У боротьбі з ворогами марксизму Сталін та інші учні Леніна відстояли ленінську теорію соціалістичної революції; вони розвивають цю теорію далі, відносно до нових історичних умов класової боротьби пролетаріату.
Ленінський аналіз нових імперіалістичних воєн і ставлення до них пролетаріату виходить з умов нової епохи. На основі нової теорії соціалістичної революції Ленін перший з марксистів створив вчення про війни епохи імперіалізму.
Розвиваючи й збагачуючи вчення Маркса й Енгельса вивченням суперечностей епохи імперіалізму, Ленін і Сталін дали нову, єдино правильне і єдино марксистське трактування імперіалістичних воєн і ставлення до них робітничого класу.
Несправедливий, розбійницький характер носить і друга імперіалістична війна.
Обставини цієї нової війни інша, ніж у війні 1914-1918 рр. На одній шостій частині земної кулі існує могутня держава робітників і селян, що побудували під керівництвом більшовицької партії соціалістичне суспільство. Це соціалістичне суспільство є вітчизною світового пролетаріату і могутньою базою визвольної боротьби трудящих проти імперіалізму. Захист цієї вітчизни є священним обов’язком міжнародного пролетаріату.
Друга імперіалістична війна відбувається в умовах, коли в ряді країн встановлено кривава диктатура самих хижих імперіалістичних груп. Методами ще нечуваних звірств ця війна продовжує політику буржуазії, спрямовану до пограбування і насильницького переділу світу.
Захист своєї країни, своєї вітчизни пролетаріатом у всякій справедливій війні необхідна і законна. У той час як реакційна буржуазія всіляко саботує національну оборону і виступає пособником агресорів, в той час як лицемірні миротворці під прапором «захисту миру» згуртовують сили світової реакції, пролетаріат повинен підняти народ на захист своєї вітчизни.
Тільки вороги марксизму, троцькістські агенти іноземних розвідок можуть прати різницю між країнами, де лютує диктатура військових верхів, і країнами, зацікавленими у збереженні миру і демократії. Єдиний національний фронт, захист своєї країни від поневолення – священний обов’язок пролетаріату і трудящих демократичних країн.
Велика Жовтнева соціалістична революція вирвала Росію з капіталістичного рабства і жахів імперіалістичних воєн. Російський пролетаріат, керований великою партією більшовиків, в результаті соціалістичної революції скинув капіталістичне рабство і назавжди покінчив з імперіалістичними війнами.
Соціалістична революція пролетаріату – єдиний засіб покласти край всяким війнам. Але неправильно думати, ніби соціалістична революція, перемога соціалізму в одній країні відразу кладе край всяким війнам, тим більше реакційним війнам проти переможного соціалізму. Військові провокації, як вчить ленінізм і як це показав досвід існування СРСР в капіталістичному оточенні, диверсії, шпигунство імперіалістичних держав проти країни соціалізму неминучі. Ці військові провокації в будь-який момент можуть привести до розбійницької війни проти Радянського Союзу.
Питання про вітчизну, про «оборончество» докорінно змінюється з перемогою Великої Жовтневої соціалістичної революції. Якщо у всіх попередніх буржуазних революціях народні маси, виявляючи чудеса революційного героїзму, боролися лише за уявну вітчизну, то в результаті перемоги Жовтневої соціалістичної революції пролетаріат вперше знайшов справжню батьківщину, справжню вітчизну. Після перемоги Жовтневої соціалістичної революції Ленін писав: «Ми – оборонці тепер, з 7 листопада (25 жовтня) 1917 р., ми – за захист вітчизни з цього дня. Бо ми довели на ділі наш розрив з імперіалізмом … Ми скинули свою буржуазію … Ми – за захист Радянської соціалістичної республіки Росії »(Тв., т. XXII, стор. 291).
Війна переможного пролетаріату є найбільш законною з усіх законних, найсправедливішою з усіх справедливих воєн. Такого роду воєн ще не знала історія людства.
Справедлива війна робітничого класу продовжує визвольну політику самого послідовного революційного класу. Вона спрямована не на заміну та затвердження однієї форми експлуатації іншою, хоча б і більш прогресивною, а проти усякої експлуатації та гноблення. Якщо справедливі війни минулого захищали національну незалежність проти іноземного ярма і не звільняли працівників від класового гніту, то справедливі війни робітничого класу стверджують такий суспільний лад, при якому виключена можливість експлуатації людини людиною. Якщо справедливі війни в минулому зі зміною соціального характеру всередині тієї чи іншої країни перетворювалися в війни несправедливі, загарбницькі, контрреволюційні, то справедливі війни робітничого класу за жодних умов не переростають і не можуть перерости в війни несправедливі. Пригнобленим всього світу вони несуть мир і звільнення від капіталістичної кабали й експлуатації.
Такою війною була велика громадянська війна СРСР проти іноземних хижаків і буржуазно-поміщицької нечисті. Інтервенти разом з внутрішньою контрреволюцією хотіли розграбувати, розчленувати нашу батьківщину, поневолити великий руський народ, відновити гніт поміщиків і капіталістів в нашій країні, перетворити нашу країну в колонію імперіалістів. Радянський народ в цій по-новому справедливій війні обороняв першу в світі соціалістичну революцію, свою батьківщину, свою відняту у поміщиків землю, відібрані у капіталістів фабрики та заводи. Створена генієм нашої партії й народу Червона Армія захищала незалежність нашої країни, що звільнилася від пут капіталістичного рабства. Це була по-новому вітчизняна війна за батьківщину, за вітчизну без експлуататорів – поміщиків і капіталістів і проти експлуататорів і гнобителів. Червона Армія боролася за світле майбутнє всього людства. Оборона революції, захист вітчизни в такій війні були священні.
Війна переможного пролетаріату проти імперіалізму – це по-особливому нова війна. У цій війні пролетаріат захищає справу міжнародного соціалізму. «Ми за «захист вітчизни», але та вітчизняна війна, – писав Ленін, – до якої ми йдемо, є війною за соціалістичну вітчизну, за соціалізм, як вітчизну, за Радянську республіку, як загін всесвітньої армії соціалізму» (Тв., т. XXII, стор. 378).
Справедливі війни завжди є продовженням політики прогресивних, революційних класів, вони завжди пов’язані з інтересами народу. Несправедливі, грабіжницькі війни – війни антинародні, реакційні.
Політичний зміст війни, її характер визначаються не тим, на чий території йде війна, «хто війну почав». Несправедливу війну веде той, хто захищає контрреволюцію, реакцію проти народу, проти інтересів пролетарської революції. Війна пригноблених народів, війна історично прогресивного класу, війна революційна не перестає бути війною справедливою від того, що її починають пригноблені класи або народи. Велика національно-визвольна війна американського народу була «розпочата» американцями, але від цього вона не перестала бути справедливою. Те ж можна сказати про війни французької революції 1792-1793 рр., «початі» революційною Францією, що оборонялась від феодально-монархічної Європи.
Історично прогресивної, справедливої війни є, наприклад, війна героїчного народу Китаю, що захищає свою батьківщину, свою країну, свою культуру від японських розбійників. Справедливішою з усіх справедливих воєн буде війна СРСР проти агресорів, якщо вони наважаться порушити наш мирний труд. Це буде війна, що продовжує принципово мирну політику партії Леніна-Сталіна, радянського уряду і радянського народу. Це буде війна за захист соціалізму, як батьківщини світового пролетаріату.
У священній війні проти ворогів соціалізму Червона Армія, спираючись на об’єднані зусилля великого радянського народу і міжнародного пролетаріату, буде захищати народи всього світу від пограбування, поневолення і закабалення, від середньовічних погромів і нечуваних знущань з людської гідності. Червона Армія буде захищати трудящих всіх країн від мук голоду і руйнувань, вона буде захищати людську культуру проти варварства і здичавіння. Червона Армія буде вести цю війну за справу всього передового, прогресивного людства, проти нелюдів реакції, визискування, контрреволюції.
При відомих умовах Червона Армія може попередити напад агресорів на вітчизну соціалізму. Залізною рукою вона візьме розбійника за горло перш, ніж він встигне вийняти свій кривавий ніж.
Одним з моментів, які характеризують дії нашої Червоної Армії, є її активність і наступальність. Ще Маркс писав, що наступ – найкращий вид оборони.
Ворог оточує нас з усіх боків, постійно погрожуючи активно ворожими нам діями. Це означає, що не виключена можливість такої міжнародної обстановки, коли самим ходом історичного процесу робітничий клас змушений буде взяти на себе ініціативу військових дій. Тут, як говорив Фрунзе, ми маємо повний збіг вимог військового мистецтва і загальної політики, «Ні в якому разі не виключена можливість такої обстановки, при якій пролетарській державі, можливо, доведеться взяти почин дій на себе» (М.В. Фрунзе, Тв., т. I, стор. 395).
Червона Армія покликана вирішувати інтернаціональні завдання і якщо обстановка складеться так, що наша допомога може дати вирішальні політичні та військові результати, то цю допомогу ми надамо. Наша Червона Армія глибоко віддана справі міжнародного робітничого класу; вона і політично, і технічно, і психологічно готова для вирішення інтернаціональних завдань. Нехай буржуазні «політики» і «стратеги» не думають, що справедливий характер війни СРСР і наша принципово мирна політика виключають наступальні дії Червоної Армії в військово-стратегічному та оперативно-тактичному сенсі. Навпаки, Ленін і Сталін вчать, що найкраща оборона – це перехід в наступ на ворога, розгром ворога в його країні. «На чужій землі захищати свою землю» – так учив Ленін, так вчить Сталін, такі наші стратегія і тактика.
У 1920 році на VIII Всеросійському з’їзді Рад, вказуючи на небезпеку з боку світового імперіалізму, що постійно загрожує нам, Ленін вказував: «говорити нам, що ми повинні вести війну тільки оборонну, коли над нами досі занесений ніж … говорити це нам – значить повторювати старі фрази дрібнобуржуазного пацифізму, що давно втратили сенс. Якби ми перед такими постійно активно-ворожими нам силами повинні були дати обітницю, як нам це пропонують, що ми ніколи не приступимо до певних дій, які в військово-стратегічному відношенні можуть виявитися наступальними, то ми були б не тільки дурнями, а й злочинцями» (Тв., т. XXVI, стор. 49-50).
Це було сказано 18 років тому. Вірна заповітам Леніна і вказівками Сталіна, Червона Армія перейде межі агресора, знищить ворога міццю своєї зброї та збройною рукою допоможе трудящим країн-агресорів повалити капіталістичне рабство.
