Щодо підсумків року

Вже немає сумнівів, що минулий 2020 рік запам’ятається, як один з тих років, в котрі історичний розвиток виходить з прихованого стану й проявляє себе, так би мовити, наочно, у повну міць. В цьому році світовий фінансовий капітал пішов у відкритий наступ проти усіх трудящих, спираючись при цьому на свої власні фашистські уряди. Була запроваджена фальшива, вигадана «світова епідемія коронавірусу», під прикриттям якої розтрощені вщент залишки буржуазних свобод і розірвані в шматки буржуазні конституції. Над усім світом зійшов морок фашистської диктатури.

І у цьому задушливому мороці проблисків світла немає. Якщо у 20-х – 30-х рр. XX століття, коли фашизм опановував себе у цілій низці країн, у світового робітничого класу був острів свободи, дійсна батьківщина, маяк і революційна база в особі СРСР, то сьогодні нічого подібного у нас немає. Скрізь, у повній більшості країн одне й те ж саме – фашистська диктатура фінансового капіталу, з тими чи іншими національними відмінностями.

У цьому – головний підсумок 2020 року, на підставі якого виникли й усі інші підсумки та деталі. Але це все ж таки занадто загальний підсумок. Що ж саме змусило світовий фінансовий капітал форсованою ходою йти проти народів світу, що змусило його вигадувати «епідемії» та карантини?

Чинників цього, взагалі, всього два. Це, по-перше, надважка економічна криза, що створена руками того ж самого фінансового капіталу, яка й викликала загальну кризу всієї капіталістичної системи. Відмінною рисою сучасних криз є те, що вони мають все більш рідкий та короткий період відносного оживлення, і при цьому зовсім немає періодів підйому та розквітання. Суттєво те, що йде одна суцільна депресія виробництва та збуту, яка час від часу переходить у справжні провалля, у повні або часткові зупинки, тобто в економічні кризи, глибина яких зростає раз за разом.

Так, криза 2008 р. змінилася депресією, котра перейшла в деяке економічне пожвавлення, яке тривало десь з 2010 по кінець 2013 р., після чого знов звалилася довга та більш глибока криза, яка й триває досі. І не можна сказати, що ця криза досягла свого дна, і що незабаром цей поступовий рух світового господарства вниз припиниться, тобто припиниться падіння всієї капіталістичної економіки. За останні 5-6 років ця криза, так би мовити, висмоктала усі запаси жиру із світового господарства, поставив його на межу виживання. Зараз найпотужніші групи фінансового капіталу вже не задовольняються мирним відшкодуванням своїх збитків (прямих втрат або недоотриманого прибутку) за рахунок якоїсь окремої держави або навіть групи держав. Зараз приводити до ладу свої справи цим групам прийдеться за рахунок пограбування трудящих всього світу, причому за можливість такого виключного пограбування всього світу фінансовий капітал буде на смерть битися між собою, всередині самого себе.

Відомо, що основа економічних криз – це перевиробництво товарів. У гонитві за найбільшим прибутком корпорації виробляють величезні кількості різноманітних товарів. Але ці сили силенні товарів не можуть буди продані повністю – через жебрацтво та бідність народних мас, яких роблять жебраками та злиденними ті самі потужні капіталістичні корпорації та їх кишенькові фашистські уряди. Непродані товари накопичуються на складах, оскільки основний покупець цих товарів – це світовий робітничий клас та інші трударі, у яких часто-густо немає грошей, щоб купувати навіть товари першої необхідності. На всі вироблені товари немає платоспроможного попиту, який би утилізував, так би мовити, усі ці гори товарів. Якщо б гроші у народу були, тоді б додержувалась яка-ніяка рівновага між виробництвом і споживанням, і, звісно, про важкі кризи говорити не довелося б.

У таких суперечливих обставинах світовий капітал вочевидь засмикався у пошуках виходу та порятунку. Але криза посилюється, оскільки монополії намагаються утримувати високі ціна на свої товари, що, в свою чергу, ускладнює та гальмує й без того обмежене споживання, а отже розсмоктування «надлишкових» товарів йде дуже погано. Коли ж товари розпродаються погано та повільно, порушується обіг капіталу, і тоді у верхівки буржуазії немає можливості вчасно поновлювати основні фонди своїх виробництв. А саме таке періодичне й масове поновлення головних засобів виробництва є запорукою і початком оживлення всього капіталістичного господарства, тобто початком виходу з кризи.

Теперішня криза не могла не торкнутися й сфери фінансів, кредиту, міжнародних та державних боргів. На цій підставі, коли відмовляються вчасно сплачувати борги або сплачувати взагалі (наприклад, дефолт), й без того ворожі стосунки між окремими країнами, групами олігархів та класами усередині цих країн загострюються ще більше.

Саме на цьому фоні помітно знизилось і де-не-де навіть припинилось кредитування бізнеса. Зменшився експорт та імпорт, скоротилась зовнішня торгівля, загальмувалось вивезення капіталів та розміщення їх в інших країнах. Це означає, що боротьба олігархічних груп за ринки збуту посилилась ще більше. Ця боротьба вже втрачає характер традиційної торгової війни та демпінгу, все більше набуваючи ознак військових нападів і безпосереднього захоплення території чужих країн або так званих «суперечних територій». Це, в свою чергу, становить у порядок денний нову світову імперіалістичну війну між буржуазією найбільш потужних держав або груп.

До речі. Не треба вважати, що ця нова світова війна буде копією перших двох світових війн. На нашу думку, вона буде йти в самих різних формах. Від так званої «малої», «шматочкової» війни, на кшталт війни в Донбасі, коли олігархія однієї держави захоплює новий ринок військовим шляхом безпосередньо із шматком території іншої держави. І впритул до перерозподілу ринків, родовищ цінної сировини, вигідних торгівельних шляхів та т.і. у масштабах цілих континентів, де будуть оперувати вже не «народна міліція ДНР» та кілька бригад АТО, а цілі армії та фронти. Які саме будуть ці армії та фронти, які форми операцій вони будуть проводити – це інше питання.

Але скоріш за все у найближчій перспективі буржуазія все ж не піде на велику війну. У більшій мірі вона у своїй конкурентній боротьбі буде використовувати дрібні військові конфлікти, малі війни, організацію всіляких заколотів, державних переворотів та громадянських війн у окремих країнах або групах країн – наприклад, на грунті «кольорових» революцій. Тобто шляхом усунення бізнес-конкурентів зсередини руками обуреного, але політично дезорієнтованого за допомогою ЗМІ народу. В цьому сенсі «кольорову революцію» можна вважати своєрідною формою війни імперіалістів за новий перерозподіл світу. Але врешті-решт у своєму розвитку така суміш з військової та напіввійськової боротьби буржуазії за ринки та сировину десь переросте у великий збройний конфлікт, який невідмінно зачепить увесь світ.

Однак є питання. Чи зважає нинішня буржуазія на уроки двох світових війн, котрі кожного разу закінчувались революціями, поразками капіталу і звуженням світового капіталістичного ринку? Так, вона зважає на історичний досвід. Буржуазія нічого не забула, але вона нічому й не навчилась, як казав Маркс. Чому? Тому що із сталевою необхідністю діє основний економічний закон сучасного капіталізму – закон максимального прибутку за будь-яку ціну. Воліють цього чи ні, але дія цього закону штовхає капіталістів різних країн та груп на військові авантюри з метою нового перерозподілу світу, тобто на війну за ринки збуту товарів, за джерела сировини і робочої сили, цінні сільськогосподарські райони, прісну воду, найвигідніші торгівельні шляхи та т.і. Такий є характер розвитку сучасного капіталізму – тільки через жорстокі кризи і військові катастрофи, які є своєрідний вінець анархії і конкуренції капіталістичного виробництва, вінець економіки капіталізму, яка кульгає на обидві ноги.

Але чи можна запобігти військових катастроф і сутичок імперіалістів за ринки? В теоретичному сенсі це можливо, але за однієї суттєвої умови. Ця умова полягає в тому, що час від часу одна з могутніх груп фінансового капіталу повинна добровільно погодитися на заклання – на повне розорення на користь інших таких груп. Така «вівця на заклання» повинна буде за власної волі або за жеребом поступитися конкурентам всією своєю колосальною власністю та правом на отримання прибутку.

Зрозуміло, що добровільно віддати власність та ринки – це для будь-якого капіталіста є суцільнім божевіллям, неприйнятним за будь-яких умов. До того ж, якщо й припустити на мить, що власники деяких груп світового фінансового капіталу разом збожеволіють і запропонують колегам всі свої активи в обмін на мир, серед цих колег – хазяїв інших найпотужніших груп фінансового капіталу одразу ж розгоріться нова «війна за іспанську спадщину», тобто за власність і ринки, які раптом вивільнились. А це знову ж таки передбачає жорстокі сутички капіталістів, тобто війни того чи іншого типу.

Далі. Незважаючи на політику найбільших монополій, падіння цін на товари в 2020 р. все ж відбувалось. Але знижувались головним чином оптові ціни на окремі товари або групи товарів, які виробляв дрібний та середній бізнес та незначна частина великого. Монополії зазнали від такого зниження цін незначною мірою. Водночас розгорнувся наступ великого капіталу на дрібні фірми, крамниці та т.і. Олігархія тиснула таким чином на своїх молодших конкурентів по класу, витискуючи дрібний та середній бізнес з ринків та перекачуючи у свою кишеню його прибутки від продажу товарів та послуг. Все це призвело до розорення великої кількості малих та середніх фірм, чому прямо сприяли фашистські уряди, які запроваджували всілякі «вірусні» обмеження, локдауни, карантини, штрафи, домашні арешти покупців тощо.

І все ж таки товарів було вироблено занадто багато, а купувальна спроможність населення все зменшувалась. Виникає ще одне важливе питання: що робити з величезними товарними надлишками? Топити в океані або спалювати в топках бойлерів, як це буржуазія робила у роки великої депресії у Північно-Американських Сполучених Штатах, Бразилії та інших країнах, вже не годиться, бо це означає знищити те, що ще може принести прибуток. Але товари не продаються так, як потрібно для нормального розвитку капіталізму, і в будь-якому випадку виробляти нові товари далі вже неможливо, а це у сукупності означає, що надходження прибутків поставлено під загрозу.

Наприкінці 2019 р. на своїх світових сходинах фінансовий капітал знаходить «вихід» із скрутного становища, і цей «вихід» є «комплексний» – «епідемія», навіть більш за це – «пандемія», яка швидко охоплює увесь капіталістичний світ відразу. Чому була обрана саме «епідемія»? По-перше, вона зручно дозволяє до мінімуму скоротити державні витрати, в першу чергу соціально важливі, тобто потрібні простому народові. Під прикриттям «епідемій» швидко урізаються всі витрати такого призначення, від інвалідської допомоги до витрат на спорт та культуру. Починається активне знищення систем загальної державної освіти та медичної допомоги. Так, очікуючи щорічний, звичайний, весняний зріст захворювань на грип та ГРЗ, фашистські уряди силою й терором саджають цілі народи під домашній арешт – з тою, серед іншого, метою, щоб не сплачувати захворілим робітникам та іншим трудящим за їх «лікарняними листками». «Заощаджені» таким чином сотні мільйонів та мільярди олігархія напрямки кладе собі до кишені.

Дещо змінюється компонування державних видатків: зростають поліцейсько-гестапівські витрати, при цьому дещо зменшуються витрати на громадянську частину держапарату, але не в сенсі зменшення заробітної платні або значного скорочення штату службовців (хоча й таке було), а через те, що громадянський апарат держави фактично відгородився «коронавірусом» від безпосередньої роботи з населенням й перейшов до заочної форми роботи, тобто до профанації роботи не тільки за суттєвістю, а й за формою. Так би мовити, форма відношення буржуазної держави до трудового народу стала у повну відповідність до фашистської суті такої держави. Це дало ще «економію» у декілька мільярдів у масштабі більш-менш великої країни.

Дещо постраждали і збройні сили, військо. У 2020 р. зменшилась кількість контрактних найманців та їх зарплатня. Для компенсації зменшеної кількості найманців фашистські уряди готуються до призову безкоштовного «гарматного м’яса», чудово розуміючи при цьому, що значна частка безробітних готова йти воювати й за тарілку юшки.

По-друге, традиційно (для капіталізму, зрозуміло) зупиняється або зводиться до мінімуму поточне виробництво товарів – задля того, щоб розпродати нарешті те, що вже накопичилось на складах. Для цього у 2020 р. було запроваджено локаути та локдауни, скорочення робітників та службовців, безкоштовні відпустки робітникам, закриття підприємств «на карантин» та таке інше. В черговий раз посилилась бідність суспільства – через надмірне виробництво всіляких багатств, які належать мізерній купці олігархів. Жебрацтво через багатство, як казав у свій час з цього приводу К. Маркс.

По-третє, за допомогою вигаданої «епідемії» нежиті («пандемії коронавірусу») були нав’язані народам світу та продані на десятки мільярдів доларів гори нікому не потрібного мотлоху – медичних масок, респіраторів, рукавичок, халатів, десятки тисяч тон різних спиртів та дезінфікуючих засобів, величезна кількість усіляких ліків.

Світова олігархія не помилилася у своїх попередніх розрахунках: «епідемія» виявилась такою вигідною справою, що мало чим поступається війні. Принаймні, принцип той самий: виробляється маса товарів, котрі в цей же час утилізуються у ніщо й при цьому ніяк не задовольняють життєво важливі потреби людей. При цьому вся маса непотрібних суспільству товарів продається за скаженими цінами, що приносить шалені надприбутки олігархам-капіталістам.

А люди – виробники цих товарів не відчувають нічого, крім погіршення свого життя, та так і залишаються у повній залежності від ненажерливого капіталу.

Дійсно, володарі найвеличезних хіміко-фармацевтичних компаній в 2020 р. отримали колосальні прибутки, фактично пограбував за допомогою своїх держав всі народи світу. Це ще одна форма, в котрій буржуазія перекладає усі тягарі кризи на робітничий клас та інших трударів.

Але хто ж вони, ці хазяї фармацевтичних та інших пов’язаних з «епідемією» компаній? А це все та ж верхівка світового фінансового капіталу, головні акціонері банку Моргана, БМВ, Шелл, Газпрому тощо.

То навіщо ж олігархії, у якої й так є все мислене й нечисленне матеріальне багатство, потрібні все нові і нові максимальні прибутки? Для виходу з кризи та як необхідна запорука для подальшого існування капіталістів як таких. Запорука від банкрутства, від переходу у пролетарії. Максимальні прибутки потрібні, перш за все, для чергового оновлення виробництва, зниження собівартості товарів, отримання через перше і друге максимальних прибутків у найближчій перспективі. Тобто тільки найвищі прибутки зараз та за будь-якої ціни дають капіталісту змогу і далі отримувати такі прибутки. Отаке «зачароване коло» капіталізму.

Таке оновлення устаткування – справа надзвичайно дорога, потребує купу грошового капіталу. Але тільки за умови такого оновлення одні капіталісти мають змогу витримати конкуренцію збоку інших капіталістів та обскакати їх на ринку. А головне, що таке оновлення виробництва дає рішучий поштовх до оживлення економіки по всьому ланцюгу капіталістичного виробництва та збуту.

Однак, головне джерело всіх прибутків буржуазії – це робітничий клас, його труд, за який не сплачено, додатковий труд, який сягає сьогодні 70, а іноді й 90 % робочого часу. В 2020 р. капіталісти усіх країн спробували полегшити свій стан й швидко витрусити необхідний прибуток із робітників – через посилення експлуатації їх труда. Але олігархія пограбувала всіх без винятку трудящих – під прикриттям «коронавірусу», через підвищення цін на саме необхідне, через інфляцію та насильницький збут товарів, які були непотрібні народам світу.

Ще одним способом втрусити з населення прибуток був зріст військових витрат у деяких країнах у поточному році. Цей зріст ще не прийняв характеру військово-промислових перегонів. Але ж це наявна ознака не тільки підготовки урядів до великої війни, не тільки підтримка та ведення малих «поточних» війн (в Донбасі, на Кавказі, Близькому Сході). Це, головним чином, спроба вивести економіку з кризи – шляхом однобічного військового виробництва та скорочення виробництва споживчих товарів для населення. Військове виробництво надзвичайно вигідне для капіталістів, але це, за своєю економічною суттю, марна трата величезних суспільних багатств, які на війні відразу перетворюються у ніщо, не приносячи людству нічого, крім жертв, шкоди та збитків. До того ж зрозуміло, що чималі державні кошти, які уряди відбирають у робітників та інших трудящих «на оборону», через військові замовлення опиняються знов таки у кишенях олігархії, збагачуючи її й рятуючи таким чином від наслідків кризи.

Безперечно, за підсумками 2020 р. фінансовий капітал дещо зміцнів. Але все ж сьогодні у різних країнах та групах він вже не має тієї сили та тривкості, яка ще нещодавно дозволяла йому вдаватися до лібералізму у внутрішній політиці та панувати у суспільстві у формі парламентської демократії. Посилення експлуатації робітничого класу та капіталістичне пограбування народів, зубожіння та зростаюче безробіття, скидання на плечі трудящих усіх тягарів кризи та військових витрат – все це неминуче призводить до загостренні внутрішнього стану в більшості країн світу. До обставин, які ще погіршують стан пролетаріату та решти трудівників треба віднести й поступове знищенні звичних та необхідних суспільних закладів, таких як школа, медичне та соціальне обслуговування. До того ж у 2020 р. до лав пролетаріату було викинуто кілька мільйонів дрібних хазяїв – розорених дрібних та середніх підприємців, що збільшило безробіття, зубожіння та конкуренцію між робітниками за робочі місця (а така конкуренція, між іншим, краще за все дозволяє капіталістам зменшувати заробітну платню працюючим та збільшувати їх експлуатацію). У підсумку робітничий клас окремих країн вже починає відчувати гострі злидні та доводиться до відчаю.

На цьому фоні помітно, що трудові маси досі перебувають у дрімоті, а робітничий клас ще не зрозумів, як слід, що з ним відбувається та що йому потрібно робити. Народи ще не дійшли до безпосередньої підготовки повалення фашистських диктатур у себе дома. Штурм капіталізму ще не стоїть у порядку денному, але ідея такого штурму визріває у свідомості мас. Й такому визріванню як раз сприяв минулий 2020 рік, за який маси порозумнішали та дещо усвідомили швидше та краще, ніж за останні 20 років.

Чим сильніше та глибше криза, тим скоріше зростає революційність мас. Але тим більш відчайдушні засоби потрібні буржуазії, щоб зберегти своє панування та виключний стан в суспільстві, щоб ще поцарювати і будь-якими шляхами відтягнути революцію. Цим і пояснюється той факт, що в 2020 р. уряди більшості країн – знову ж таки під прикриттям «епідемії» – сумлінно знищували та зводили нанівець залишки громадянських прав та свобод населення. Це зрозуміло, бо саме ці парламентські права та громадянські свободи можуть бути використані робітниками для більш ефективної боротьби зі своїми гнобителями, для більш вдалої та швидкої підготовки повалення буржуазних урядів. Тому керівна верхівка світової буржуазії відкрито вдалася до терористичних методів збереження своєї диктатури у всьому світі, тобто перейшла до фашизму. А саме фашизм – це найбільш зручна та ефективна форма політичної диктатури великого капіталу, монополій, яка найкраще дозволяє тримати в шорах робітничий клас та одночасно готуватися до перерозподілу світу, в тому числі військовими засобами. Для організаційного та ідеологічного прикриття всесвітнього фашистського перевороту й знадобилась «коронавірусна епідемія».

Що ж виходить у підсумку?

У зовнішній політиці деяких фашистських держав (США, Росія, Китай, Велика Британія, Україна та ін.) в 2020 р. спостерігався більш-менш відвертий шовінізм та нацьковування своїх народів на інші народи. Були наявні погрози і брязкання зброєю. Були продовжені у тих чи інших формах малі війни.

Що стосується внутрішньої політики, то, як вже було сказано, всі «коронавірусні» заходи урядів були фашистськими, терористичними заходами, спрямованими на приборкання робітничого класу, на запобігання революційних виступів мас. Все це було необхідно олігархії як умови для виходу із затяжної кризи та для кращого укріплення тилу майбутніх імперіалістичних війн.

Інакше кажучи, світова буржуазія політично заплутала і загрузла в кризах так, що вже не була спроможна ніде ані єдиного зайвого дня царювати старими методами буржуазної демократії та парламентаризму. В силу цього вона була змушена удатися до фашистського терору проти усіх народів усіх країн, задля того, щоб зберегти своє панування в суспільстві. Заради цієї мети конкуруючи групи фінансового капіталу заздалегідь збиралися на свої «сходняки» («велика вісімка», «велика десятка», «велика двадцятка» та ін.) у особах голів своїх урядів та президентів. Заради порятунку світового капіталізму на рік – два – п’ять – десять від неминучої загибелі запеклі конкуренти, головні світові хижаки домовлялись діяти проти трудового людства у повній згоді, як єдине ціле.

Ці обставини у сукупності своїй показують слабкість буржуазії як класу, що віджив своє, як реакційного суспільного класу, котрий уперто тягне людство назад, проти ходи історії. Але ці ж обставини наявно показують й недостатню свідомість світового пролетаріату, що так і не зміг запобігти тимчасовій перемозі фашистської олігархії та її підготовці до нового переділу світу.

***

У зв’язку з викладеним у деяких товаришів у поточному році були настрої такого типу: якщо буржуазія поперла у свій останній та рішучій бій, пішла ва-банк, то це означає, що вона приречена, що її історичний кінець близький і головні події, буцімто, підуть самі собою. Інакше кажучи, чим гірше стало становище народу, чим сильніше терор та зустрічне розлючення мас, тим швидше і «автоматичніше» прийде революція проти фашизму, тим скоріше капіталізм паде, причому сам по собі.

Ці товариши помиляються. Так, буржуазія відверто пішла ва-банк. Так, вона історично приречена, тому в особі фашизму хапається за останні соломки. Але чи означає це, що капіталізм фактично знищить сам себе?

Ні, не означає. Так, капіталізм у своєму розвитку неминуче готує всі умови і матеріальні можливості для своєї загибелі, але сам акт такої загибелі, акт повалення буржуазії є справа іншого класу, передового та до кінця революційного, – пролетаріату.

Перемога революції, хоч демократичної (проти фашистської диктатури), хоч пролетарської (проти капіталізму) сама по собі не приходить. Таку перемогу треба ретельно готувати, а потім вибороти в бою.

Правильно підготувати та завоювати таку перемогу робітничий клас може лише за умови, якщо має на чолі сильну пролетарську революційну партію, аналог партії більшовиків.

В історії неодноразово були такі моменти, коли всі зовнішні обставини свідчать, що наявні революційна ситуація, коли влада буржуазії хитається, як то кажуть, до самих підвалин, але революція не перемагає. Чому? Тому що у пролетаріату у той момент не було власної революційної партії, досить сильної і авторитетної в народі, щоб повести за собою маси і захопити владу у свої руки.

З цього приводу буде доцільним привести слова Леніна щодо революційної кризи, які було сказано на II конгресі Комінтерну:

«Ми підійшли зараз до питання щодо революційної кризи, як засади нашої революційної дії. І тут, перш за все, треба відзначити дві розповсюджені помилки. З одного боку, буржуазні економісти зображають цю кризу як звичайне «занепокоєння», за витонченим виразом англійців. З іншого боку, іноді революціонери намагаються довести, що криза абсолютно безвихідна. Це помилка. Абсолютно безвихідних становищ не буває. Буржуазія поводиться як зухвалий та втративший розум хижак, вона робить дурницю за дурницею, загострюючи стан, прискорюючи свою загибель. Все це так. Але не можна «довести», що немає аніякої можливості того, щоб вона не приспала якусь меншість тих, що експлуатуються, тими чи іншими поступками, щоб вона не подавила той чи інший рух або повстання тієї чи іншої частки пригнічених та тих, що експлуатуються. Намагатися «доводити» наперед «абсолютний» безвихід було б порожнім педантством або грою в поняття та слова. Справжнім «доказом» в цьому та подібних питаннях може бути тільки практика. Буржуазний устрій у всьому світові переживає величезну революційну кризу. Треба «довести» зараз практикою революційних партій, що в них достатньо свідомості, організованості, зв’язків з масами, що експлуатуються, рішучості, вміння, щоб використати цю кризу для успішної, для переможної революції»¹.

Це означає, що питання нашої майбутньої партії не тільки залишається головним і центральним у всій роботі, але це питання за підсумками 2020 р. стало ще важливішим, ще більш терміновим. Фактор часу набуває великої чинності. Справа в тому, що буржуазія вже продемонструвала, що вона є нахабний й втративший розум хижак. Будь-яка затримка на роки та навіть на місяці з поваленням фашистських диктатур означає нечисленні лиха та злидні для народів і зростаючі злочини збоку фашистів. Чим далі тягнеться справа з політичною організацією пролетаріату в наших країнах, тим більше ми зазнаємо ран і втрат, тим більше будуть знесилені наші лави.

Не треба вважати, що партія більшовиків потрібна, так би мовити, тільки для соціалістичного перевороту. Сьогодні найбільш пекучою є антифашистська буржуазно-демократична революція. Але робітникам не варто обманюватися формою та назвою і вважати, що в такій революції вся підготовка та керівництво має бути в руках ліберальних буржуа. Це означатиме швидку поразку пролетаріату в такій революції і реставрацію ще більш жорстокої фашистської диктатури з новими диктаторами на чолі. Тому готувати маси й вести їх у бій з фашизмом, за демократію і свободу – то є справа і обов’язок майбутньої партії більшовиків нашого часу.

Такими є найбільш загальні підсумки року, що минув. Поздоровити наших товаришів – робітників можна лише з одним, з тим, що їх кількість зросла, що політична просвіта мас, хоча й стала складнішою в організаційному сенсі, але полегшала в плані сприйнятливості трудящих до ідей марксизму та соціалізму. Це поки що найкращий подарунок майбутньої партії на новий рік.

М. Іванов