2 березня в результаті вибуху на шахті «Степова» (Львівська область, Україна) 8 шахтарів загинули, ще 9 гірників тяжко поранені. Причина вибуху — надзвичайно висока концентрація метану у лаві. НПГУ (Незалежна профспілка гірників України) звинувачує у трагедії керівництво шахти, яке «не приділяє належної уваги охороні праці».
Тільки треба говорити не обтічно, а прямо: трагедія сталася з вини власника шахти, із-за край незадовільного стану вентиляційної системи, із-за відмови від фінансування робіт з попередньої дегазації вугілля, із-за економії на усіх інших технічних засобах, які забезпечують безпеку горних робіт. Саме така «економія» — економія на шахтарській крові — й призводить до загазування забоів, підвищенню концентрації метану і, як прямий наслідок, — до вибухів, у яких масово гинуть робітники-шахтарі.
Другий винуватець у загибелі робітників – це українська держава. Вона завжди потурала «розбіркам» капіталістів між собою, за які розраховуватися доводиться шахтарям — своїм здоров’ям та життям. Об’єднання «Львіввугілля» банкротували. Службовці з виконавчої служби за рішенням суду заблокували рахунки підприємства та вилучили звідти 30 млн. грн., які було призначено для виплати заробітної плати шахтарям. При цьому уряд з байдужістю дивився на те, що шахтарські родини — а це тисячі осіб — голодували. Ще б пак! Наразі інтереси великого капіталу ніяк уражені не були. Замало того, із-за блокади донбаського вугілля на львівських гірників почали тиснути — давай-но побільше вугілля та швидше працюй! Від напівголодних робітників вимагали працювати, як то кажуть, до сьомого поту. А що стосується безпеки їхньої праці, то про це ніхто в уряді думати не побажав.
Загибель товарищів дуже прискорила зріст пролетарської свідомості у шахтарів «Львіввугілля». Вони правильно вважають, що в жебрацтві, огидних умовах праці, знущаннях і трагедіях повинні хазяї шахт та держава, яка їх захищає від робітників. Львівські шахтарі, які доведені до краю, у ранку 9 березня проголосили страйк – зупинили відвантаження вугілля з шахт підприємства та висунули до влади та до власників об’єднання наступні вимоги:
- розблокувати рахунки підприємства «Львіввугілля» для виплати зарплати;
- внести до галузевого договору пункт про передплату при продажі вугілля;
- повернути до галузевого договору чіткий та обов’язковий пункт про мінімальну зарплатню при розрахунку тарифів та окладів;
- виділити кошти на охорону праці;
- скоротити апарат управління на 50%.
Як тільки посадовцям буржуазної держави стало зрозуміло, що шахтарі шуткувати не збираються, воно вмить почало рухатися. Вже у день 9 березня Господарський суд Львова прийняв рішення щодо розблокування рахунків підприємства «Львіввугілля», і гірникам пообіцяли 10 березня виплатити аванс за березень поточного року. А у протяг найближчих тижнів — й повністю погасити борги з зарплатні за січень у об’ємі 22 млн. грн. Далі повинні бути подальші виплати — 40% за січень та 100% боргів по зарплатні за грудень минулого року.
Гірники — страйкарі з подавання профспілки, яка намагається бути слугою двох панів одночасно, щоб й капіталістів не дуже уразити, й шахтарів не розчарувати, погодились припинити страйк. Роботи на шахті відновлено, вугілля почали відвантажувати знов.
Але вірогідно, що це рішення було помилковим. Гірникам треба було твердо стояти на своєму — впритул до повного й фактичного погашення боргів із зарплатні. Буржуазія на обіцянки багата — вона роздає їх на усі боки, тільки практично ніколи й не думає їх виконувати. Втім найближчий тиждень покаже, чи розрахуються з шахтарями, чи знову ні. Або їм варто буде поновити страйк.
Гірники припиненням своєї роботи й особливо — припиненням відвантаження вугілля з’ясували слабке місце українських капіталістів та уряду — дефіцит вугілля. Це означає, що львівським шахтарям треба цілком використовувати цю ситуацію, без зупинки дотискувати, рвати буржуазію, тиснути на уряд, вимагаючи повного задоволення усіх своїх вимог. І не тільки тих, що висуваються зараз. За даних конкретних обставин можна й необхідно вимагати набагато більшого. І якщо триматися твердо та стайно, усім разом, якщо негайно класти край усіляким спробам розбити робітничу єдність, якщо не поступатися, а наполегливо добиватися свого, то можна добитися багато чого – український уряд зараз піде на будь-які умови за для того, щоб постійно отримувати дорогоцінне вугілля, без якого в країні настане економічний колапс. Шахтарям час зрозуміти, що доля буржуазії — в робочих руках.
Шахтарі міста Червонограда Львівської області також, в ознаку протесту проти тривалої заборгованності із зарплатні, припинили 9 березня відвантаження вугілля. Так чому б шахтарським колективам не об’єднатися в своїй боротьбі? Чому б не координувати свої дії проти капіталістів та уряду, який їх захищає? Адже лихо в усіх робітників єдине — капіталізм. Тому і рішення цієї проблеми теж одне. Тому й діяти треба разом. І всі інші шахти України треба підключити до страйку. Не тільки вимагати повернення тих грошей, що зароблені, але й самим йти до наступу — вимагати підвищення заробітної платні, поліпшення умов праці та т.і. Проблем у шахтарів забагато. Ось і є сенс усім разом спробувати вирішити ці проблеми, тим паче, що на руках зараз є великий козирний туз.
С. Осіпов
P.S. Стало відомо, що станом на ранок 12 березня обіцяних грошей шахтарі не отримали. В об’єднанні “Львіввугілля” активно працюють «контрстрайкери» (руйнувачі страйків), які намагаються нівелювати робітничий протест. Продовжують страйкувати тільки 2 зміни з 3-х на шахті «Червоноградська». Інші шахтарі здалися й працюють.
