В суспільстві, як й в навколишньому середовищі, немає ізольованих явищ. Усі явища економічного життя суспільства взаємопов’язані й залежать одне від одного.
Наприклад, в СРСР і в інших соціалістичних країнах засоби виробництва – фабрики, заводи, земля – перебували у власності всього народу. Тому відношення між людьми в процесі виробництва матеріальних благ характеризувались як відношення співпраці та взаємодопомоги. У свою чергу ці відношення обумовлювали соціалістичний характер розподілу результатів виробництва – в міру праці, вкладеної в спільну справу кожним членом радянського суспільства.
Інша справа при капіталізмі, де фабрики й заводи знаходяться в приватній власності. Відносини, що складаються між людьми в процесі виробництва, тепер принципово інші, а саме капіталістичні. Такий же характер носить розподіл результатів праці — весь вироблений продукт тут належить не тим, хто його виробляє, не трудящим, не робітничому класу, а власникам засобів виробництва, буржуазії. При цьому немає миру й в самому класі буржуазії – кожен приватний капіталіст бореться один з одним за отримання в свою власність все більшої частки суспільного продукту (прибутку). У підсумку, в буржуазному суспільстві йде безперервна конкурентна боротьба — боротьба за виживання, і між робітниками та буржуазією, і всередині самої буржуазії, і тому відносини людей один до одного в цьому суспільстві не товариські, як при соціалізмі, а насторожені, як до потенційних ворогів або недругів, які можуть образити, обікрасти, пограбувати й т. ін.
Таким чином, з одного економічного явища — власності на засоби виробництва — неминуче випливає інше явище — певний спосіб розподілу матеріальних благ. Ось цей зв’язок, взаємозалежність, взаємообумовленість одних явищ іншими й виражається в тому чи іншому економічному законі.
Що ж таке економічний закон?
Економічний закон виражає необхідні, причинно обумовлені істотні зв’язки між економічними явищами. Оскільки ці зв’язки стійкі, відносно постійні, вони неминуче повторюються.
Але при цьому не можна думати, що роль людей пасивна — сиди собі та чекай, коли економічні закони самі все зроблять за тебе. Насправді будь-яке економічне явище не може відбуватися без участі людей. Творцями історії є самі люди. Вони, каже Маркс, одночасно й автори й актори власної драми.
Разом з тим одного бажання та волі людей недостатньо для того, щоб змінити ті чи інші економічні порядки. Капіталістичний лад, наприклад, виник та розвивався попри те, що клас феодалів, який панував у той час, не тільки не бажав, а й протидіяв його становленню всіма доступними заходами. Або узяти, наприклад, комунізм. Люди багатьох країн світу хотіли б негайно встановити цей суспільний лад. Навіть найактивніші захисники капіталістичного суспільства, зрозуміло, не з-поміж буржуазії, а з-поміж найманих працівників, бажали б жити при комунізмі. Однак вони хочуть відразу стрибнути в нього з капіталізму, не розуміючи, що потрібно багато, дуже багато умов, щоб комунізм переміг. Виходить, що життя суспільства, як і природи, підпорядкована певним об’єктивним законам, тобто законам, які не залежать від волі та людської свідомості.
Економічні закони діють і тоді, коли ми навіть не знаємо про їх існування. Людське суспільство поступально розвивалося в силу дії об’єктивних економічних законів, хоча вони були відкриті та пізнані відносно недавно – в середині XIX століття, лише з виникненням марксистської політичної економії. Те ж саме можна сказати й про закони природи. Ніхто не знав про існування законів збереження речовини, енергії, всесвітнього тяжіння, поки їх не відкрили свого часу великі вчені.
Але, як ми вже говорили, невірно уявляти собі, що об’єктивний характер економічних законів передбачає автоматичний хід розвитку суспільних явищ, що нібито люди, громадські організації можуть лише сліпо слідувати за стихійними процесами, які самі собою відбуваються в суспільстві. Ось як цю позицію висловлював доктор Ряхін, герой повісті Горького «Городок Окуров» «А ви, батя, не хвилювалися б. Ви розмірковуйте філософськи: людина не може ні прискорювати подій, ні затримувати їх, як не може вона зупинити обертання землі, розвиток прогресивного паралічу або, наприклад, цей ідіотський дощ. Все, що має бути, – буде, чого не може бути – не буде, як ви ні стрибайте! Це, батя, доведено Марксом, і – значить – шабаш!».
Звичайно, таке розуміння об’єктивного характеру економічних законів ніякого відношення до Маркса та марксизму не має. Навпаки, марксизм вчить, що люди можуть пізнати економічні закони й використовувати їх у своїх інтересах. На основі вивчення природи економічних явищ буржуазного суспільства, умов, які породжують закони розвитку капіталістичного способу виробництва, можна розробити правильну програму революційного перетворення суспільства. З ліквідацією буржуазного способу виробництва припиняють свою дію й економічні закони капіталізму. А значить, люди не безсилі перед об’єктивними законами суспільства, так само, як вони не безсилі стали стосовно природи.
Ми чудово знаємо, що закони фізики, хімії, біології та інших природничих наук, пізнані людиною, широко використовуються в інтересах людей і дуже сильно змінюють навколишній світ. Той же самий дощ, про який говорив фаталіст доктор Ряхін, тепер цілком підпорядкований волі людей – вже є технології, здатні викликати дощ або відсунути його на деякий час.
Те ж саме і в суспільному житті. «Громадські сили, – писав Ф. Енгельс, – подібно силам природи, діють сліпо, насильно, руйнівно, поки ми не пізнали їх і не рахуємося з ними… Але раз зрозуміла їх природа, вони можуть перетворитися в руках асоційованих виробників з демонічних володарів в покірних слуг. Тут та ж різниця, що між руйнівною силою електрики в грозовій блискавці й приборканою електрикою в телеграфному апараті та дуговій лампі, та ж різниця, що між пожежею і вогнем, який діє на службі людини».
Між економічними законами та законами природи є чимало спільного. І ті й інші об’єктивні, незалежні від волі та свідомості людей. У той же час вони відрізняються один від одного.
По-перше, закони природи виникають і діють без участі людей, тоді як економічні закони можуть здійснюватися тільки в процесі діяльності людей.
По-друге, закони природи вічні, в той час як лише незначна частина економічних законів діє на всіх стадіях історичного розвитку людства. Більшість економічних законів має тимчасовий характер: разом зі зникненням економічних умов зникають і самі закони, які виражають ці умови.
Для будь-якої суспільно-економічної формації характерний взаємозв’язок продуктивних сил і виробничих відносин. Тому економічний закон, що виражає зв’язок і взаємодію між цими сторонами способу виробництва, є загальний закон, що діє на всіх стадіях розвитку людського суспільства. Загальний характер носить також закон підвищення продуктивності праці та ін.
Економічні закони, які діють в межах тільки одного способу виробництва, називають специфічними законами. Серед цих законів виділяється один, який виражає основну суть, головні риси виробничих відносин даного суспільства. Цей закон називається основним економічним законом цього суспільства.
Сфера дії деяких економічних законів не обмежується межами однієї формації, хоча вони й не мають загального значення. Таким, наприклад, є закон вартості, який діє в умовах простого товарного господарства, що існує у багатьох формаціях, в тому числі в капіталістичному суспільстві та при соціалізмі.
Слід згадати й про економічні закони, які характерні тільки для тієї чи іншої стадії розвитку певного способу виробництва. Наприклад, монополістичної стадії капіталізму притаманний закон монопольно високого прибутку. Аналогічним чином на нижчій фазі комунізму діє закон розподілу за працею, який на більш високих стадіях цього способу вже не діє.
Будь-який зі специфічних економічних законів (крім основного економічного закону) висловлює ту чи іншу сторону виробничих відносин даного способу виробництва. Але, оскільки всі сторони виробничих відносин суспільства нерозривно пов’язані один з одним, то і закони кожного способу виробництва діють не ізольовано один від одного, а в тісному зв’язку між собою.
КРР РП
