Ми встановили, що мінова вартість товару – це здатність його в певній кількісній пропорції обмінюватися на інші товари. Візьмемо той же приклад. Припустимо, що відома кількість товару – 20 кг зерна – обмінюється на певну кількість іншого товару – на 10 м полотна. Природно, виникає питання: чому саме на 10, а не на 15 або на 5 м? На чому ґрунтуються пропорції обміну?
Деякі буржуазні економісти стверджують, що обмін товарів відбувається на основі попиту і пропозиції. Наприклад, англійський економіст Г. Д. Маклеод стверджував, що «відношення між попитом і пропозицією є єдиний регулятор цінності» (тобто вартості. – Авт.). Які їхні аргументи? Вони кажуть: якщо на ринку буде запропоновано для обміну більше зерна, ніж є попит на нього, то мінова вартість зерна зменшиться. Для обміну 20 кг зерна буде потрібно менше полотна, наприклад не 10, а 7 або ще менше метрів. І навпаки, коли на зерно з’являється великий попит, а пропонують його значно менше, то мінова вартість зерна підвищується, і тоді 20 кг зерна можна обміняти вже не на 10, а на 13-15 і навіть більше метрів полотна.
З цим ніхто не сперечається. Попит і пропозиція дійсно впливають на обмінні пропорції. Впливати якось впливають, але ніяк не визначають, не створюють мінову вартість товару.
Уявімо собі, що виникло таке становище, коли попит і пропозиція на товар рівні, тобто зерна пропонують рівно стільки, який попит на нього. В такому випадку вплив попиту і пропозиції взаємно виключається. На підставі чого ж встановлюються обмінні пропорції? Чому 20 кг зерна обмінюються на 10 м полотна, а не на іншу кількість його? На це теорія попиту і пропозиції відповісти не в змозі.
Є й інша точка зору, згідно з якою обмінні операції визначаються ступенем корисності речі, споживною вартістю товару. Так, австрійський економіст Е. Бем-Баверк писав, що «цінність речі вимірюється величиною граничної користі цієї речі». На перший погляд таке тлумачення може здатися правильним і досить переконливим: чим корисніше предмет, тим більше він потрібен покупцям, тим вище ціна на нього.
Насправді ж корисність речі не може служити основою пропорцій в обміні товарів. Якби це було так, то найнеобхідніші для життя людини продукти: хліб, молоко і т.ін. – коштували б дорожче за все, в обмін на них потрібно було б найбільше товарів. Однак відомо, що існують товари, які менш корисні, ніж вода і хліб, але тим не менше коштують дуже дорого.
Тут треба зробити застереження: це положення не можна розуміти в тому сенсі, що найбільш корисні речі найдешевші. Конюшинове сіно як корм корисніше соломи, але воно значно дорожче соломи. Таких прикладів можна навести багато. Всі вони доводять, що немає і не може бути прямого, послідовного зв’язку між корисністю речі та її міновою вартістю: одні речі корисніше і дорожче, інші – корисніше, хоча й дешевше.
Що ж є основою пропорцій в обміні товарів? 20 кг зерна рівні 10 м полотна. Чому? Для чого вони зрівнюються? Перш за все тому, що без рівності немає обміну. Ткач тому і бере 20 кг зерна, що вони рівні 10 м полотна.
Основою рівності не може служити споживча вартість: адже зерно і полотно за своїм призначенням неоднорідні, вони задовольняють різні потреби людини. За кількістю їх теж не можна порівнювати: мірою зерна служить вага, а полотна – площа (стільки-то метрів довжини, стільки-то ширини). Щоб відбувся обмін двох товарів, необхідно, щоб в кожному з них ще до обміну було щось спільне.
Чи є в них щось спільне? Так є. І це спільне – праця, витрачена на виробництво товару. Зерно, полотно, коробка сірників, трактор, голка, літак – все це продукти праці людини. Рівність двох товарів, обмін їх можливі тільки тому, що ці товари втілюють в собі, висловлюють однакову кількість праці, витраченої на їх виробництво.
Втілена у товарі праця утворює його вартість. Йдеться, звичайно, про всю працю, що витрачена на всіх стадіях виробництва. Наприклад, у вартості зерна, вирощеного селянином, втілену працю машинобудівників (трактори, комбайни й т. ін.), хіміків (добрива), гірників (паливо) і багатьох інших працівників.
Слід врахувати таку особливість вартості. Споживча вартість будь-якого товару цілком відчутна. Але в вартості товару немає і не може бути жодного атома речовини природи. «Ви можете обмацувати та розглядати кожен окремий товар, – пише Маркс, – робити з ним що вам завгодно, він як вартість залишається невловимим». Споживча вартість втілює в собі різноманітні природні властивості товарів, а вартість є виразом його суспільних, соціально-економічних властивостей.
Вартість і мінова вартість взаємопов’язані. Вартість, що створена працею, є внутрішньою властивістю товару, а мінова вартість служить зовнішньою формою прояву вартості. Таким чином, товар є єдність споживної вартості та вартості, яка може знайти своє вираження тільки в формі мінової вартості.
Джерелом вартості товару, як ми вже з’ясували, є праця. Величина вартості безпосередньо залежить від величини трудових витрат. Раніше, наприклад, на виробництво алюмінію витрачалося величезну кількість праці та він коштував дорожче золота. Надалі, коли навчилися отримувати алюміній з меншою витратою праці, він став незрівнянно дешевше золота. Аналогічно становище із залізом. У давні часи, коли обробка заліза була надзвичайно важка, озброєння воїна коштувало дорожче 100 биків. Пізніше, коли освоїли виробництво та обробку заліза, на кожен виріб з нього стали витрачати в кілька разів менше праці, і залізо набагато подешевшало. Таким чином, чим менше трудові витрати, тим менше вартість товару, і навпаки.
Але було б помилково ототожнювати витрати праці й вартість. Не всякі затрати праці утворюють вартість. В умовах натурального господарства продукти створюються теж працею, але споживають їх самі виробники. Тому і нема потреби узгоджувати продукти, адже їх не треба обмінювати: продукти натурального господарювання не перетворюються в товари та не мають вартості, хоча працю на них затрачено.
У товарному господарстві, заснованому на приватній власності на засоби виробництва, товаровиробники працюють відокремлено, розрізнено, але праця кожного з них тисячами ниток пов’язані з працею інших.
Швець, наприклад, купує шкіру у шкірняка, ножі, шила, молотки та інші інструменти, необхідні для шиття чобіт, – у виробника інструментів, нитки та тканину – у третього товаровиробника і т. д. Крім цих прямих зв’язків існує безліч непрямих: з селянином, виробниками сільськогосподарських знарядь і представниками інших професій.
Як видно з нашого прикладу, праця будь-якого товаровиробника є одночасно й індивідуальною працею і частиною суспільної праці. Праця шевця, хоча вона й відокремлена, проте потрібна суспільству, і з цієї точки зору вона є частиною суспільної праці. Але зв’язок даного виду праці з працею інших товаровиробників виявляється тільки на ринку. А до того, як швець принесе на ринок свій товар, він шиє його на свій страх і ризик, не знаючи, чи потрібен він кому-небудь.
Зв’язок між виробниками, що існує вже в процесі виробництва товарів, проявляється не відразу, не прямо, а обхідним шляхом, через обмін. На ринку в процесі купівлі-продажу відбувається прирівнювання чобіт до інших товарів і тим самим виявляється суспільний характер праці шевця.
Які висновки можна зробити з вищесказаного?
По-перше, вартість є не просто витрата праці, а втілена у товарі суспільна праця товаровиробника.
По-друге, відносини між людьми в процесі виробництва, обміну і споживання товарів, виробничі відносини товаровиробників, знаходять вираз у вартості товару.
Тому ми можемо сказати, що вартість це не відношення між речами, товарами, а суспільні відносини між товаровиробниками з приводу речей – товарів. Коротше, вартість – це суспільні відносини.
У вартості відбиваються певні відносини людей в процесі виробництва. Вони характеризуються тим, що виробники продуктів відокремлені один від одного і зв’язок між ними встановлюється не прямо, а обхідним шляхом, через ринок, через купівлю-продаж. Іншими словами, вартість є вираз суспільних відносин товаровиробників.
Вартість не природна, а суспільна властивість продукту. Чоботи, вироблені в натуральному господарстві, не відрізняються за своїми природними якостями від чобіт, виготовлених в умовах товарного господарства, але в першому випадку вони не мають вартості, а в другому, бувши товаром, вони виконують, як ми з’ясували, іншу суспільну роль. Вартість – явище історичне, пов’язане з виникненням і розвитком товарного виробництва. Коли в суспільному виробництві будуть виготовлятися просто продукти, товарне виробництво зникне і продукти праці не матимуть вартості.
